fbpx
Історії з життя
Я бачу, що свекруха здогадується. Кожного разу, коли вона бере малого на руки – придивляється, розглядає, шукає родимки

– А в кого то у нас такий носик, – питає, – ні в мами, ні в тата нема.

– В діда такий, – кажу і нервово проковтую слину.

Її не обманеш, матір так легко не обманеш…

Це сталося півтора роки тому. Просто банальний флірт, переписка, зустрічі, усмішки… І все, я ніби, якась школярка повелася і кинулася як голодна на ті емоції, яких давно не було в моєму шлюбі. За десять років у ньому стали переважати претензії та докори, вічна економія, діти, які забирали все – увагу, гроші, життя…

Де була я в той момент? Ніде. Якась жінка, якій вічно треба вгодити з обідом, з аплікацією на урок, з вихованою дитиною для свекрухи. Не передати як я стомилася…

Зустріла випадково Віктора – колишній однокласник, веселий, балакучий: «Марусю, люба, а ти все молодієш!». Старалася сховати від нього відсутність манікюру і пухир н пальці – смажила котлети.

А він, ніби, й не бачив, – заглядав в очі, тримав за руку і просто вимагав піти на каву і згадати всіх однокласників поіменно, а їх у нас тридцятеро, тому засиділася до пізньої ночі. Додому прийшла, не повірите, мов на крилах. Пурхала по кухні і не чула, як це все скиглить, що нема що їсти:

– Руки маєте? Холодильник де – знаєте. Не маленькі, – вперше відрізала я.

На наступний день пішла в салон і зробила собі краси на всі гроші, які відкладала на чоботи доньці, куплю на гуманітарні, а мама один раз живе. Я, чесно, зробила це для себе, хотіла побачити в дзеркалі ту жінку, яка так сподобалася Віктору. Була впевнена, що ми вже не побачимося, але він почав писати. О, що це були за повідомлення!

Вони кидали мене в жар і холод, руки пітніли і я крадькома заглядала чи не бачить чоловік, але той був весь в телевізорі. В цих повідомленнях, я була знову і розумна, і дотепна, і романтична, але точно не мудра, бо… Ох…

Далі ми знову зустрілися. Далі ще. Ще.

Далі він поїхав, але я вірила, що ми будемо разом, але не казала це в голос, щоб не злякати його. Вірила, що він сам це мені запропонує. Він ще писав, але все рідше і рідше. Тоді я дізналася, що при надії. Це було шоком. Я почала писати йому сама, але він не відповідав. Все зрозуміла. Зрозуміла, що ошукалася.

Чоловік сприйняв звістку не дуже добре, але сказав «де двоє, там і троє прогодуємо»… Так буденно і так щиро. Як я розревілася! На що я проміняла свою родину? На що? Ось чоловік, який був зі мною десять років і знає мене і любить, не так як я хочу, але так як вміє…

А зараз свекруха все рознюхує і питає. Як вона все розкриє, я просто не знаю, що казати, бо вже давно каюся в своєму гріху. Розумію, що нема кращого за мого чоловіка і хочу зберегти родину.

You cannot copy content of this page