Тільки з роками я почала помічати, що в голосі подруги не звичне обвинувачення, а щось більше. Знаєте, коли ви отак слухаєте людину, вона щось бубонить. А потім одне слово виводить вас з заціпеніння і ви прокидаєтеся і починаєте ясно бачити ситуацію.
Так само було у мене з Лідою, роки я слухала від неї, як мені в житті пощастило, от не те, що їй, тому я їй маю щось дати чи позичити, чи взагалі віддати.
Коли ми були малі, то я радо ділилася з нею іграшками, фломастерами, солодощами.
– Пощастило тобі, – жувала Ліда чергову цукерку, – В тебе мама в магазині працює, щотижня з міста приїжджає та такі смачні цукерки привозить. А моя мама на фермі працює, а тато не просихає…
Я тільки зітхала, адже мені було шкода подругу, що їй так не пощастило, от і ділилася з нею усім.
– Надто ти у мене м’яка, – казала мені мама, але дозволяла давати Ліді плаття чи колготки, бо й сама розуміла, що з таким батьком, Ліда обновок мати не може.
Далі ми вже вчилися в школі і я давала їй списувати, бо Ліда говорила:
– Добре тобі, у тебе пам’ять краща, не те, що в мене, і зошит у тебе акуратний, все зрозуміло, а в мене як не брат візьме та нахляпає, то батько зі столу кине…
Далі було наше дівування, де Ліда знову мені дорікала:
– Добре тобі, що на тебе Максим увагу звернув, багатий і гарний, а мені з хлопцями не щастить…
І я просила свого хлопця познайомити Ліду з якимось пристойним товаришем, вона ходила за нами хвостиком, але так нічого з друзями Максима не виходило.
– Добре тобі, у тебе зовнішність, а у мене що? Вся в маму пішла, того й приятелі Максимові від мене носом крутять…
Далі ми вже мали дітей, правда, Ліда двох від різних чоловіків, але й тут я мала відчувати, що зі мною все не так:
– Добре тобі, у тебе діти виховані та старанні, а у мене в своїх татусів пішли, ніякої на них управи!
Вже ми й дітей почали одружувати і тут вона до мене зі словами:
– Добре тобі, твоїх хто завгодно візьме, бо ви багачі, а моїх як заміж видати? Та ще й весілля нема на що робити…
І всі ці роки я подрузі продовжувала допомагати: весь одяг з моїх дітей пішов їй, я кума для її старшого сина, тому він у мене завжди мав гарні подарунки, і само собою, що й гроші я подрузі позичала, бо у неї вічно як не кредит, то в когось борг.
Бувало й таке, що подруга настільки довго віддавала мені гроші, що я про них і забувала.
І ось цього року вирішила подруга мені сказати, що все у мене дуже добре і пора вже мені їй місцем поступитися.
Читайте також: Тільки спільне життя зі свекрухою відкрило мені очі на неї та мого чоловіка. Я такого точно не очікувала, що чекало мене в її квартирі
Пішло з того, що почала вона мені казати, щоб я їй знайшла роботу у мого чоловіка, він якраз шукав продавчиню на автозапчастини.
– Алло, ти ж знаєш, що Віра розвелася, а на що її утримувати? Ти попроси Максима, добре?
Шкода мені подругу стало і я за неї чоловіка попросила. Він спочатку не хотів її брати, але далі каже, що хай вже буде, але як тільки вона щось не те зробить – одразу звільнить.
Почала Ліда працювати і все у неї, як по маслу йде і сам мені Максим каже, що аж здивований, яка вона вправна.
Я час від часу заходжу до чоловіка в магазин і часто відчувала, що щось не те. Чи то Ліда на мене дуже довго дивилася, чи надто вже масно мені усміхалася. Але раз я прийшла на обід, щоб Максима заодно й по власних справах в місто забрати, як чую розмову:
– Ти, Максиме, ще чоловік нівроку, а от Алла твоя вже геть а собою не слідкує, розповніла, що й талію не знайдеш. А ти на мою глянь, як в молодості.
Я тоді рвучко двері відкриваю, чоловік мій знітився, а Ліда й бровою не повела, наче й не було нічого.
Я теж зробила вигляд, що нічого не чула, але як це все тепер закінчити, щоб всі залишилися при своєму, адже Ліду я все одно шкодую?
Фото Ярослава Романюка.
