Мама моя дуже гарна, вона мене рано на світ привела, тому всім казала, що я її молодша сестра, коли ж їй вірили, то вона отримувала від того таку радість, що мені завжди це було дивно.
– Не кажи мені «мама», – вчила вона мене з самого малку, – кажи Аня. Чула?
Я кивала головою, яка різниця, як її називати, коли я її дуже сильно любила. Мій батько мене може й любив, але я не відчувала цього, він завжди був зайнятий собою, а от дідусі і бабусі з обох боків з радістю зі мною няньчилися. Батько часто пропадав у від’їздах, а мама включала мені мультики і йшла до подруги.
Інколи батьки між собою сперечалися, хто має більше друзів і подруг, кому що дозволено, але не розходилися, бо батьки їхні, а мої дідусі і бабусі, цей шлюб тримали вкупі. З часом вони вже собі наче жили кожен окремо, просто час від часу називали себе чоловіком і жінкою на родинних святах.
І ось я стала дорослішати, чим звернула на себе материну увагу. Вона була просто вражена моїм ростом, вагою, вухами, вуграми, волоссям…
– Як у мене така донька?
– Я твоя сестра, – усміхалася я.
– Тим більше! Як у мене може бути така сестра! Треба негайно щось з цим робити!
Вона водила мене по салонах, але знаєте, виявилося, що косметологічні процедури, то не завжди приємно і розслабляюче, тому я старалася їх уникнути, казала, що в мене справи.
Те саме я робила, коли мати мене тягала по магазинах, бо мені геть не подобалося те, що вона мені пропонувала купити.
Я неймовірно зраділа, коли поступила до Львова, подалі від батьків. Там пройшли мої п’ять найкращих років життя, там я й познайомилася з Борисом. Ми закохалися і не бачили нікого навколо себе, він мені освідчився і я вирішила, що настав час познайомити з бабусями і дідусями.
Те, що було на знайомстві мене кидало то в жар, то в холод. Мати моя сказала, що вона моя сестра. Але це були лише квіточки.
Вона очей з Бориса не спускала і вголос захоплювалася його красою і все випитувала чи він точно хоче на тій сестрі одружитися.
Я бачила, що нареченому не звична така поведінка і він питав мене поглядом, коли ж можна нарешті піти. Я всіма силами намагалася прискорити процес і вже ми прощалися, як тут мама моя просто впилася в Бориса!
І так ще на нього подивилася. Звичайно, що я їй все висказала, але вона наче чула повз вуха.
Ми залишилися на ніч у нас вдома, тато десь пропадав, а я вирішила ще провідати подругу, залишивши нареченого вдома самого. Але тут прийшла моя мати…
Я вернулася і застала таку сцену, що мені аж волосся дибки стало.
– Чого дивишся, – каже вона мені, – ти не варта такого гарного хлопця. Він би рано чи пізно розбив твоє серце, а так я тобі зробила послугу.
Звичайно, що я за двері, а Борис за мною, він клявся, що нічого не було, що він пручався як міг, запевняв, що не хоче мене втрачати.
Ми з ним помирилися і вже не верталися додому, а пішли до бабусі і вона забрала з квартири наші речі. Вона мене намагалася заспокоїти, але які можуть бути слова утіхи, коли у тебе така мати?
Звичайно, що ні на яке весілля я її не запрошувала, ми просто розписалися і все, тато нарешті з’явився в моєму житті і купив нам квартиру, за що ми йому дуже вдячні. Все думаю, чого мої батьки такі і ще й моє життя роблять дивним, як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота