Я дуже хвилювалася, коли привела свого хлопця в квартиру, адже не кожен зрозуміє ту ситуацію, в якій мені приходиться жити. І як на зло, колишній чоловік не підвів, бо одразу ж виглянув зі своєї кімнати з розпитуваннями

– А кого ти сьогодні привела, Маріє, то хоч цей гарно заробляє, а не як попередній? Мені, знаєш, не все одно, хто буде за комунальні платити!

Я тільки зуби стисла, бо що вже тут скажеш з таким піклуванням? Кавалера наче вітром здуло через годину, як він смачно повечеряв під коментарі Ігоря щодо мого характеру і вподобань та інших чеснот.

Я сіла в своїй кімнаті і безсило дивилася в одну точку і питала себе, як я до цього дожилася.

Ми з Ігорем любили один одного, але більше Ігор все ж таки любив себе, тому я не спішила з дітьми, бо розуміла, що не справлюся і з малюком і з чоловіком. Та й питанням ще було чи Ігор хоче дітей, бо він хотів спадкоємця. Це дивно звучало, бо Богу дякуєш і за дівчинку, і за хлопчика, а тут, бачте, нема на кого залишити дідусеву дачу і батьків гараж. Свого Ігор не мав нічого.

Ми жили разом десять років і за цей час купили квартиру в новобудові та зробили ремонт. Я дуже тому тішилася і ще надіялася, що характер в чоловіка зміниться і він справді захоче дітей, бо вже дозрів до цього.

І справді, полюбив він не просто дітей, а матір двох дітей, з якою й крутив за моєю спиною. Коли я дізналася, що все так, то одразу ж вирішила, що так зі мною не можна, а чоловік тоді й каже:

– Ти сама винна, адже не хотіла мені дитину подарувати. А та інша для мене ладна на все. І вона ладна була чекати на мене роки.

– Ну, тоді вона дочекалася, – відказала я йому, – бери речі та до неї переїжджай.

– Яке переїжджай?, – округлив очі чоловік, – Я буду жити тут, а до неї в однокімнатну квартиру з двома дітьми я не переїду і навіть не думай про це!

Я лиш очима кліпала, виходило, що чоловік хоче й далі жити тут, а до жінки собі ходити у вільний час.

Хоч суд і постановив поділити квартиру, але все не було підходящого варіанту для розміну, а йти на орендовану, щоб чоловік собі жив в квартирі, де кожен кутик знає мої руки, скільки я тут переробила і набігалася за майстрами? Е, ні, такого не буде!

І ось так ми живемо вже рік, душа в душу, наче сусіди. Ігор їсть мої продукти, попри те, що ми домовлялися такого не робити і не чіпати нічого з поличок чужого, але я вже й сили не маю кожного дня про це говорити.

Думала, що, коли буду мати стосунки, то Ігор сам переїде до тієї жінки. Але той діє геть по-іншому, починає мене перед кавалером нахвалювати. Частується з ним моїми ж продуктами, а, коли вже вдосталь наїсться, то починає про мене згадувати курйозні моменти, після яких кавалер просто йде.

– Я не розумію, чого ви разом живете, – каже вже мені не один на прощання, – видно, ти все ще хочеш мати з ним стосунки!

– Я хочу жити в квартирі на яку я заробляла, – кажу я і не можу зрозуміти, чому люди цього не розуміють.

Мені шкода своєї праці і свого часу, бо все отак вийшло намарне.

І ось сьогодні Ігор знову за своє, бо та жінка його покинула, адже втомилася чекати і у нього поганий настрій. Матвій подивився на мене і на нього, а тоді й каже:

– Ми по речі приїхали, Марія пропонує тобі свою частку викупити, а якщо ні, то я швидко продам її комусь.

Я мило усміхалася чоловікові, бо вирішила, що продам її жінці з дітьми, бажано двома! А що? Він же хотів дітей, то хай має. Правда ж?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page