Скоро у мого чоловіка Івана невеликий, але ювілей – 35 років. Три роки поспіль ми це свято не відзначали, все якась напасть і хтось із нас, або з рідних у стаціонарі був.
— Давай в цьому році відзначимо? – попросив Іван, – Хочеться всім разом зібратися, друзів запросити.
Друзів у нас – 2 сімейні пари, є ще моя мама, моя сестра з чоловіком, двоюрідний брат Івана з дружиною, його батьки.
За Івана 4 з половиною роки тому я виходила заміж з донькою від першого шлюбу. Зараз Іринці 11 років. 2 роки з невеликим нашому спільному з Іваном синові.
— Мені її дитина абсолютно не потрібна, – заявила свекруха Світлана Василівна, коли дізналася, що Іван одружується на мені, – вирішив, так вирішив. Але попрошу мені чуже плем’я не нав’язувати.
Свекруха була вільна в своєму праві не приймати чужу для неї дівчинку. У нас в гостях вона не бувала, рідного онука бачила виключно на своїй території: Ваня сам почав до батьків їздити, коли хлопчик трохи підріс.
— А чому твоя дружина не приїжджає? – спробувала запитати Світлана Василівна, – Може раз на півроку вшанує свекруху своєю присутністю?
— Іринку ні з ким залишити, – пояснював чоловік, – а ти ж бачити дівчинку не хочеш.
Словом, не у фаворитах ми були у мами чоловіка. Всі троє: я, тому що з гонором, Іринка, тому що чужа і мама моя, бо від неї користі для сім’ї сина – ніякої.
Так от до свята. Відзначати ми планували в кафе, а потім все ж вирішили, що вдома краще. Тому що в кафе зараз дуже дорого. Мені обіцяла з цим допомогти сестра і одна з подруг родини.
— А хто буде? Хто запрошений? – запитала Світлана Василівна коли син запрошував їх на свій ювілей.
Чоловік відповів. Свекруха нічого не сказала, але на наступний день зателефонувала:
— Я подумала, мені не надто приємно там буде. А давайте у нас твій ювілей відзначимо? Яка різниця де збиратися?
У сестри, у нас, у друзів – машини є. В принципі, було б нормально відзначити день народження у свекрів. В саду є мангал, можна шашликів насмажити. Будинок великий, розмістилися б навіть на нічліг. Але все було не так просто.
— Згодні, – зраділа свекруха, – Тоді прошу зайвих гостей у мій дім не приводити. Відзначаємо лише своєю родиною. Я все порахувала, нас п’ятеро буде: я, твій тато ви з невісткою і онучок – інші всі зайві на сімейному святі. Ну хто вони мені? Ніхто, – сказала свекруха.
Звісно, такої умови чоловік не прийняв і попросив з’явитись на свято до нас. Ох, і наслухався ж він тоді. Вряди-годи свекруха і мені зателефонувала:
— Я його до тридцяти п’яти років ростила, виховувала, душу в нього свою вклала. Як ви можете так вчинити зі старою і нездоровою людино.? Невже так важко подарувати мені один день сімейного відпочинку? Як же ти його змінила. Він був таким совісним, доки ти на горизонті зі своєю малою не з’явилась.
Тепер не знаю, чи радіти, чи сумувати, але свекруха з нами не розмовляє. Для неї ми не хороші тепер усі. Навіть, рідний син.
А ювілей ми відзначили шумно і весело. Повною родиною і відсутність невдоволеного обличчя нас не засмутила – навпаки.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
