fbpx

Я кинула фартух і закрилася в спальні. Моя доброта і м’якість боролися з почуттям несправедливості. Я ж хочу аби мій син був щасливий з дівчиною його віку чи молодшою, а не з старшою за нього та ще й з такими замашками, що не кожен і зрозуміє. Поки молода вона – ще нічого, а потім що

То мені за моє добре серце. Бо інакше я не розумію, чому просто черга з людей, які готові вилізти мені на голову і я ще їх там радісно ношу.

Я не люблю і не вмію сваритися, а, коли хтось на мене має око, то я можу ночами не спати і просто маю помиритися, тому й сама перша йду на примирення, навіть, якщо я права.

Наприклад, син зіпсував білу сорочку і я сказала, що він покараний і не дивитиметься день телевізор. Дитина тоді дується на мене, а я йду його перепрошувати. І так, він не дивиться телевізор, зате їсть солоденьке, бо я не можу бачити, як синочок страждає.

Чоловік мій також цим користається і я перепрошую його не залежно від того, хто затіяв сварку. Я завжди перша починаю говорити, бо така ситуація діє на мене дуже сильно. Так, я м’яка.

І ось з’явилася у нас сусідка, дівчина молода і гарна, але з тієї категорії, яку я дуже люблю опікати – вона була сирота і їй дали квартиру в нашому будинку.

Знаєте, мені деяких речей було просто шкода викинути, от я їй і віддала, то старе ліжко, то стіл, крісло… Їй треба зараз хоч таке, а мені рука не поверталася викинути, зате тепер є привід купити те, що я собі хочу. Я не вважала, що я роблю якусь добру справу, ні.

Читайте також: Всі в моїй родині вважали, що Інна тиха і слабохарактерна. Мама з цього приводу тішилася, бо буде покірна моєму братові та не гулятиме. Батько тішився, бо буде в хаті спокій і тиша, а не так як з моєю мамою. Брат тішився, що робитиме все що завгодно, а вдома його чекатиме ніжна Інна і все прощатиме. Я ж бачила в ній жінку, яка любить!

Бувало, що поговоримо, щось вона мені розкаже, а я тільки покиваю хвилин п’ять та й біжу до своїх, бо й нагодувати треба й уроки перевірити.

І отак ми спілкувалися багато років, вона жила і працювала, переважно була самотня і я не чула аби хтось з сусідів говорив, що вона водить до себе якогось чоловіка.

Така була трохи Юля не від світу цього, бувало сяде на лавочку і сидить, гріється на сонці:

– Скоро холодно буде, а я отак хоч набудуся на сонці, запам’ятаю яке м’яке і ніжне його проміння.

– Ой, чоловіка тобі треба, – кажу я їй і сумки піднімаю та додому, нема коли сонцем милуватися, бо треба їсти варити.

Син мій якраз закінчив університет, ми планували зібратися всі разом та відсвяткувати. Я покликала бабусь і дідусів, наготувала, все гарно оформила. Де ж я знала, що ми не лише закінчення навчання святкуватимемо?

Святкували, жартували і додому всі розійшлися, я вже посуд збираю, як мені син і ляпни:

– Мамо, я женюся на Юлі.

– На якій Юлі, я її знаю, – питаю його, а сама радісна, бо ж хлопцеві треба одружуватися.

– Звичайно знаєш, це наша сусідка, – сказав син, а мені в очах потемніло…

Як це дитину мені звести? Вона ж від нього на десять років як мінімум старша. Де й ділася моя доброта.

– Я їй зараз покажу, як мені дитину баламутити, – мене почав і чоловік тримати, і син, і донька, але не змогли.

Вони мов горох розсипалися, а я кинулася до дверей і не знаю, щоб я тій Юлі зробила, якби син в останній момент не крикнув:

– Мамо, вона при надії, не роби дурниць!

Я завмерла. При надії. Ну, що вже зробиш?

Я кинула фартух і закрилася в спальні. Моя доброта і м’якість боролися з почуттям несправедливості. Я ж хочу аби мій син був щасливий з дівчиною його віку чи молодшою, а не з старшою за нього та ще й з такими замашками, що не кожен і зрозуміє. Поки молода вона – ще нічого, а потім що?

Але з іншого боку, я ж не кину онука чи онучку.

На ранок я прийняла рішення:

– Ти йди по квіти і торт, а я зберу дещо з собою і йдемо Юлю сватати. Все має бути по-закону і онучка на нашому прізвищі.

Не знаю, може я чиню і не дуже мудро, але я просто не зможу по-іншому… А як би ви вчинили?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page