fbpx
Історії з життя
Я нарешті зустріла своє щастя, але довкола стільки “але”, що вже й сама не знаю, чи варто й пробувати. Як я в очі колишній свекрусі погляну, адже вона впевнена, що я виконаю обіцянку і збережу вірність її сину, дружиною якого я була. Та й моя мама завжди повторює, що мій потяг пішов і, що діти тепер усе моє життя

У свої сорок років я – вдова вже більше 6 років і мама двох дівчаток-підлітків. У мене є улюблена робота, я працюю вчителем початкових класів. Після роботи підробляю репетиторством, а вночі фрілансером в інтернеті. При всій своїй завантаженості я втомилася від самотності.

З чоловіком ми прожили разом щасливі п’ятнадцять років. Ми любили один одного. Але, на жаль, як в старому кіно – стара з косою розлучила нас. Я обіцяла собі і його мамі, що завжди буду пам’ятати її сина і більше ніколи не вийду заміж.

Життя розділилася на «до» і «після».

Печаль, образа змінилися турботами про дітей і нескінченними пошуками додаткового заробітку. Вночі я ридала, щоб діти не бачили, а вранці, підфарбувавши очі, готувала сніданок, і намагалася, щоб дівчата не помітили і не зрозуміли, як мені нелегко. І бігла на роботу. Дім, робота, дім, робота.

Минуло п’ять років. Дочки підросли. Всі знайомі в один голос говорили мені про те, що жінка не повинна бути самотньою. Що скоро діти «розлетяться», а я залишуся зовсім одна. Якщо бути чесною з собою, я відчувала, що туга за чоловіком пройшла, і душа бажала нових почуттів, емоцій і відчуттів.

Все змінила остання новорічна ніч. Увечері 31 грудня я бігала по магазинах, докуповуючи залишки продуктів, які ще не встигли розкупили. Забігла в відділ косметики, прикупивши подаруночки моїм принцесам. Приїхавши додому, побачила накритий стіл, в будинку було чисто. Пахло мандаринами і хвоєю. Невелика ялинка з розпродажу сяяла в кутку. Дочки стояли в кухні і щось обговорювали. Помітивши мене, вони замовкли. Пізніше дівчата розповіли, що хочуть піти святкувати Новий рік зі своїми однокласниками. Я відпустила їх. Вони стрибали від щастя і цілували мене.

Вперше під бій годинника я сиділа одна в порожній квартирі. Я зрозуміла, що мої діти виросли, скоро у них будуть свої сім’ї. А я залишуся зовсім одна.

Свята закінчилися, настали будні. Запізнюючись на роботу, я викликала таксі. Машина приїхала, я відкрила двері і швидко сіла на переднє сидіння.

— Куди? – запитав спокійний, чоловічий голос.

Ми їхали 15 хвилин. Говорили про життя, про дітей, про погоду і ціни. Так багато за 15 хвилин. Було відчуття, що я давно його знаю. Він розлучений, має сина. Чоловік приїжджий, знімає квартиру і працює таксистом.

Все закрутилося швидко. Ми зустрічалися майже щодня. На роботу і назад я їздила на таксі. Женя став зрідка з’являтися у нас вдома з пакетами солодощів. У будинку запанувала дивна атмосфера спокою і періодично радості. Полагодив не працюючі розетки і  крани. І навіть вхідні двері перестали скрипіти, тому що її змастили. Букети квітів, романтичні зустрічі в його квартирі. Додому я прилітала на крилах і вечорами стала співати караоке, як дуже любила в минулому житті.

Через п’ять місяців Женя запропонував мені з’їхатися. І так як квартира знімна, а гроші за оренду можна було б витрачати на «сімейні» витрати, краще було б жити у мене.

Як мені бути? І щастя хочеться і переймаюся, що погано його знаю. А раптом йому потрібна не я, а прописка? А як у очі свекрухи дивитись, адже вона впевнена, що я досі вірна її сину. Та й мама моя мене осудить. Вона мені завжди каже, щоб я про себе уже й забула, адже мій потяг пішов і тепер я повинна дбати лиш про дітей.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page