Мій Максим та Настя зустрічалися кілька років, але останні зміни в синові змусили мене залізти в їхні стосунки. Повірте, я не та жінка, яка буде сина оберігати та відмовлятися одружуватися. Ось самі посудіть, чи вчинили б ви так само.
Так от, Настя і Максим зустрічалися ще зі школи, я звичайно, не думала, що все зайде далеко, у всіх було шкільне захоплення і хто тепер згадає про нього без почервоніння щік? Я думала, що й у них це все закінчиться, як тільки вони вступлять до вишу. Але Настя вступила на той самий факультет, що й мій син і їхні стосунки продовжилися.
Вона часто до нас заходила під приводом писати реферат чи курсову. А я вже насторожувалася, що все йде до весілля і я маю думати, де вони будуть жити.
Я не маю статків і високої зарплатні, ми з сином живемо в маминій квартирі, тому вийде, що вони будуть жити тут і мені аж мороз по шкірі пішов, бо бачити її кожного дня мені не хотілося.
Але бачити доводилося, бо Настя просто годинами сиділа у нас і Максим завжди бігав з гарячим чаєм та серветками.
– Що цього разу?, – піднімала брови я.
– Не здала сесію і не знає, як сказати батькам.
Здавалося, що це не дівчина, а якась пасіка для халеп: то вона гроші загубила в метро, то заїлася з керівником курсової, тепер сесію не здала і то не рахувати якісь дрібні халепи, як от одяг зіпсула чи на не встигла на метро.
І все це мій син вислуховував і виправляв, давав гроші, купував нові речі, допомагав з сесією і таке інше.
В якийсь момент я побачила його вираз обличчя і зрозуміла, що він її більше не любить, так, є дружба і прихильність, але від кохання й сліду не стало.
І ось сталося непоправне – в Насті не стало раптово батьків. Звичайно, що Максим запропонував допомогу, я взяла на себе всі питання щодо організації церемонії, Настя почала у нас жити. я розуміла, що вона не могла переступити поріг квартири, де її більше не назвуть донькою.
Ми намагалися її не турбувати, допомагати та дати час прийти до себе.
І раптом вона заявила, що час в її житті статися чомусь світлому і доброму, а саме – весіллю.
– Ми давно зустрічаємося і я у вас живу, я вже частина вашої сім’ї, то чому б це не узаконити?, – сказала вона Максиму.
Я не знала про цю розмову, але побачила, що син мій геть не веселий і спитала в чому річ. І він все й розповів.
– Мамо, я її не люблю, але я не можу її зараз отак відкинути. Що мені робити?
Я сама не знала, бо щоб ви зробили? Сказала не піднімати цю тему, може вона забуде, та й наголошувати, що треба дочекатися року по батьках. Але де там. Настя на всю готується – обдзвонила подруг, переглядає журнали з весільними сукнями.
Я вирішила з нею поговорити і сказала, що вони не пара.
– Максим любить тебе як сестру і ми й далі готові бути тобі підтримкою. Але він не бачить в тобі кохану дівчину.
А вона давай на мене, що я з тих мам, які всіх невісток відкидають і так їхні сини самі й залишаться. Таке враження, що вона взагалі не чує, що їй кажуть і має лиш одну мету.
Ось така історія. Що робити – я вже не знаю, бо я все випробувала. Що б ви порадили зробити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота