fbpx
Історії з життя
Я навчання покинула, поки роботи не маю, тому сиджу вдома. Мама і тато працюють, чоловік теж. Скажете – щаслива. Якби ж то! Увечері усі сходяться додому і починається

Вийшла заміж нещодавно. Наш роман закрутився досить швидко. Він був викладачем в моєму університеті, ну а я, звичайною студенткою, у якій було хоч відбавляй ентузіазму, але більше, на жаль нічого. Я настільки не розуміла, що власне він говорить і так старалась хоч якось передати почуте на семінарах, що смішила його до сліз.

— Інженера з тебе не буде, зате дружина вийде прекрасна, – сказав мій майбутній чоловік на одній із лекцій.

Ми почали зустрічатись і ось – побрались. Але є одне величезне але. Ми проживаємо з моїми батьками. Доки чоловік складає гроші на перший внесок він порахував, що так буде в рази економніше.

Я навчання покинула, поки роботи не маю, тому сиджу вдома. Мама і тато працюють, чоловік теж. Скажете – щаслива. Якби ж то! Увечері усі сходяться додому і починається:

— А чого ти не приготувала м’ясо, що я в холодильнику залишила, – запитує мама, – А чому ти випрасувала мій діловий костюм, – закидає чоловік, – А де ти склала мої штани робочі, чому випрала ось ці, а не ось ці? – починає тато.

Я на всій вині. Кожен з них щиро вірить, що я повинна вгадати, що вони там собі запланували для мене на день. Зрештою вгодити я не можу нікому. Суп не підходить чоловіку, а від спагеті у тата “важкість”. Чоловік любить відбивні, а мама котлети. Приберу – мама не задоволена, що не випрала штори. Перу штори – а чому ти пил не стерла?

Прошу чоловіка з’їхати, так знову ж я не така. Про майбутнє не думаю, адже гроші складаємо. Вирішила одного дня узагалі нічого не робити, все одно нікому не догоджу, так вони мене втрьох разом учили жити.

Чесно? Не хочу уже нічого. Знайшла роботу і вже мала виходити, як чоловік з мамою заволали, що вдома нікого не залишиться. Образились, мовляв я не вдячна. Все є, а я ще хочу на роботу чомусь іти.

Сьогодні купила квиток до іншого міста. Там знайшла роботу і гуртожиток надають. Буду швачкою. А вони хай самі собі якось. Кожен знає, як мені жити і що я повинна робити. Досить! Я доросла людина і про себе я подбаю. А шити я навчусь, та й зарплатня непогана аж сім тисяч. Мені на все вистачить. Головне, що ніхто не вказуватиме.

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page