Чоловік сів за стіл їсти, вірніше він прибіг за стіл їсти, бо знав, що сьогодні мало бути смачненьке, адже моя мама з села передала сумку.
Вони кололи кабана, тому була й свіжина і м’ясо, закрутки та молочне: сир, сметана, молоко.
Коли ж я поставила перед чоловіком макарони з сиром, то він аж скрикнув:
– А де ж свіжина? Я про неї цілий день мріяв! І ще огірочки твоєї мами, такі хрумкі та солоненькі!
– Нема, – зітхнула я.
– Як нема? Вони ж мали передати!
– Так вони передали, але вже нічого нема, – сказала безпорадно я.
Розумієте, ми одружені з Євгеном вже п’ять років і мама кожного разу, як коле кабана, то передає нам сумку, хоч ми й не їздимо помагати, але мама завжди допомагає нам продуктами. Адже й дитина у нас мала і один Євген поки працює, тому нам важкувато.
Першого разу випадково прийшла свекруха на цю подію і я запропонувала їй трохи, просто не зручно було, що мама передала, а я не поділюся.
Свекруха так неохоче взяла, ну так, для годиться.
А потім вона знову якось прийшла, коли мама передавала вже молочне і я теж їй дала частину, що не могла поставити в морозильну камеру.
Коли я була при надії і перший рік, то мама дуже часто передавала молочне, але я не їла, бо дуже чогось Даринці було недобре і лікар казала, що може бути, що дитина не переносить молочне.
От я й все віддавала свекрусі, хіба сметану і сир залишала для Євгена.
А далі свекруха так собі зрозуміла, що має прийти і взяти те, що мама передає, бодай половину.
Як я могла їй сказати «не бери»? Мені язик не повертався, а їй, знаєте, руки простягалися добре.
Аж тут останні два роки її донька почала плакатися, що чоловік ніде не працює і, що їй треба допомагати.
І тут вже свекруха почала мені просто прямим текстом казати, що моя мама їй має передати з села, бо їй треба доньці дати.
Коли раніше вона хоч закрутки не брала, то тепер мела просто все, що є.
Мені вже доводиться тепер за своє та ще й просити, що мені треба!
– Я хотіла вареники з сиром зробити, і сметани мені треба…
– Ну що ти з тими варениками! Що не неділя, то ліпиш! Відпочинь хоч раз, – жаліла мене свекруха і клала торбинку з сиром собі в сумку.
А цього разу свекруха просто перевершила саму себе і прийшла з донькою! Вони просто переклали з маминої сумки в свою всі продукти і сказали, що дуже моїй мамі дякують та пішли геть.
Я не встигла зорієнтуватися, що вони отак налетіли, я думала, що вони хоч щось залишать для Жені!
Я ж надіялася, що й готувати нічого на вечір не буду, а підігрію свіжину і ми обоє повечеряємо.
Коли Женя почув, що я кажу, то спочатку не повірив, а потім пішов матері телефонувати.
– Як це нам не треба, а Ірині треба? І що, що у неї чоловік не працює? То Мартині батьки мають годувати ще й цього? Ви там взагалі? Хай йде на роботу. А то ви все йому в дзьобку приносите і чого йому перенапружуватися?
Чоловік сказав, що більше його мама до нас не приходитиме з сумками.
Я рада, що так сталося і, що він поставив в цьому крапку, адже це його мама і його родина. Якби я йому наговорювала на них, то він би не вірив, а так сам зрозумів і все залагодив. Тепер у нас буде в хаті більше продуктів.
А як свекруха так хоче сільського, то хай їде до моїх батьків допомагати, а не пильнує зятя і доньку.
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.