В кожної людини є минуле, в кожного є щось таке, що й розказати іншим не хочеться, але що ці всі роки ні-ні та й гризло і в найневдаліших ситуаціях спалахувало спогадом в голові.
Було таке й у мене, те, що й іншим не розкажеш, але від якого й не відцураєшся.
Я тоді була дуже молода і закохана, вірила і надіялася, що буду щаслива зі своїм обранцем. Але обранець мій був не сам, а мав молоду дружину, яка от-от мала привести на світ маля.
Артур мене запевняв, що він з нею розійдеться, як тільки дитина підросте трохи і я тому дуже вірила.
У мене з ним попереду було ціле життя. то що мені там почекати два-три роки? Це ж як мить, особливо, коли тебе так кохають.
Я нікому не розказувала про своє кохання. Мама думала, що я так зосереджена на навчанні, що ніякого хлопця не веду додому знайомитися. Знала б вона…
Минув і рік, і другий, але Артур все ще не йшов від родини. У нього на це було сто причин… То жінка ще не прийшла до тями після появи дитини, то мале захворіло, то кудись мають їхати, то ще щось і ще щось…
– Я люблю тільки тебе!, – клявся Артур.
Просив ще трішечки зачекати. Я чекала.
А потім побачила його дружину… Вона знову була при надії!
Я була дуже зла, а Артур виправдовував все тим, що так сталося випадково і він не знав як мені це сказати, оскільки все от-от мав піти, а тут вона заявила, що знову при надії.
Я не знала чому вірити – власним очам чи словам Артура.
А тоді вона прийшла до мене, отака з велетенським пузом і я була змушена поїхати з міста, бо вона сказала, що не дасть мені проходу і піде не лише до матері, але й всюди, де я буду чи вчитися, чи працювати.
Отак я й чкурнула на інший кінець країни і просто з нуля почала жити.
Павла я зустріла дуже вчасно, бо це стало моїм шансом для нового життя. Я жодного разу за ввесь цей час не дала чоловікові сумніватися в собі і була просто зразковою дружиною і мамою.
Це я не перебільшую.
Мій чоловік не раз мені говорив, що я втілення його мрії і кращої дружини йому годі й знайти.
Я просто обожнюю своїх дітей і вони моя радість і втіха в житті.
Вони виросли і випурхнули з нашого гніздечка, в великому домі стало дуже тихо і я почала нудитися.
Мій чоловік нас всіх забезпечував, а я йому допомагала, бо у нас було кілька котеджів, які ми здавали туристам.
Треба ж було, що одного разу туди приїде Артур з родиною та друзями.
Така велика країна, а йому треба було приїхати саме до нас.
Я втратила сон. Спогади нахлинули.
Але чому жодного не було негативного?
Вже ставши старшою, я зрозуміла, що він мене просто дурив тоді, але зараз я не відчувала ніякої до нього злості.
Тільки таке тихе щастя, якісь усмішки, наші сплетені руки…
Ми перекидалися лиш кількома словами наодинці і розуміли, що минуле не забуте.
Це була така солодка небезпечна гра – тут ти гостинна господиня, а тут не можеш відірватися від нього.
Того дня я сказала, що їду приготувати інший котедж до нових гостей, а Артур сказав, що мене підвезе, бо їде в місто по справах.
Це були дуже солодкі кілька годин, але це все швидко скінчилося.
Артур знову вів себе перед родиною, як ні в чому не бувало, а я просто розривалася між тим аби зізнатися чоловікові і побігти за Артуром.
А далі я влаштувала Артуру сцену, коли він у мене замовив зробити дружині сюрприз на річницю, двадцять років вірності й любові.
Я просто спалахнула розповіддю при всіх них!
Його дружина все розказала моєму чоловікові.
Все розсипалося просто на очах, а Артур і далі мене не підтримав.
Для чого я це все зробила і чому я це все зробила? Хто мені може пояснити, що взагалі сталося?
