Я не очікувала якогось особливого прийому, чи там прямо званої вечері на мою честь, але й того, що побачила не очікувала явно. Сину що кажу, так він не розуміє, у чому власне справа. А мене такий жаль бере як згадаю. Про своє майбутнє задумалась. Як старіти при такій невістці?
Три роки тому я повернулась із заробітків. Уже вік солідний, здоров’я почало підводити. та й не поспішають наймати в доглядальниці для старої пані жінку, якій самій давно за сімдесят.
Ще поки мала такий-сякий дохід, то трималась, а потім все ж мусила їхати додому. В селі у мене свій дім. Багато я в нього вклала, розуміла, що діло іде до старості, тож жити є де.
Маю я і сина, якому вже давно за сорок. свого часу я допомагала їм із невісткою дуже гарно. Ну а куди ті тисячі дівати мала. купка у старості води не подасть, так я собі думала. Квартиру придбали вони на мої гроші і авто купили. На що син просив, на те й передавала я.
Знаєте, якось я по іншому своє повернення собі уявляла. Не чекала ні фанфар ні червоної доріжки, але й такий прийом мені став несподіванкою.
Син мене зустрів і не до себе – у село за чотириста кілометрів від столиці повіз. Я така виморена була після перельоту, якось відпочити хотілось, а він каже, що розкриє мені сидіння переднє.
Привіз, побув три години і поїхав додому бо назавтра у нього робота. А я лишилась у своїй хаті не жилій геть одна. Три роки я тут, ні онуки, ні невістка жодного разу не приїзжили на гостину. Все у них справи якісь і роботи.
А це , тиждень тому мав бути мені ювілей – 75. За роки роботи за кордоном розгубила я подруг і знайомих. зателефонувала сину, прошу, аби він із сім’єю до мене на гостину приїхав, а той бурчить, що часу не має і що його не відпустять. От я і вирішила до них поїхати. А чого мені в такий день самій сидіти?
То була субота і моїй появі явно ніхто не зрадів. Онуки вийшли привітатись і вернули до себе в кімнату. Невістка навіть радості на обличчі не показала. Так поглянула на мого сина, що аж мені стало жарко від того.
Сиділа я цілий день одна перед телевізором. Син спав, а невістка щось готувала а потім стала до прибирання. Про мене ніхто не згадував, з хати не гнали а просто терпіли.
Навіть торт ніхто не придбав. Наступного ранку син мене повіз на вокзал і все на тому.
Приїхала я додому і мало не плачу. Попереду старість, а після цієї гостини мені лячно стало від того, як воно буде.
З сином говорила, а він не бачить нічого “такого” в тому що відбулось.
І як тепер мені бути я не розумію.
може підкаже хто, як мені тепер бути і що робити?
26,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
