Не сподобалася мені Алла з самого початку, така влізлива, пробивна, всюди в квартирі пхалася порядки робити, готувати.
– Свою квартиру матимеш, там і речі переставлятимеш, – казала я їй, – нема чого на моїй кухні все отак де-небудь ставити! Всюди має бути порядок!
То черпак в каструлі залишить, то сковорідку не помиє. Та всього й не згадати.
А мій син спокійний і я просто побачила, що вона його просто собі отак вирішила використати по повній, адже він і міський, і квартира, і робота. А вона навіть не знаю звідки на нашу голову взялася.
А потім вона мого сина переманила на квартиру, мовляв, там їм буде краще. Я такого не розуміла, бо краще на її харчах не буде нікому. А у Сергійка живіт слабкий…
Ох, скільки ночей я не спала. Скільки думок мені в голову лізло. А далі гірше – вона давай їздити у відрядження, бо, бачте, їм гроші потрібні.
– Мамо, – казав мені син, – Вона їде, бо там добре платять і ми маємо змогу і квартиру наймати і нам ще лишається.
Ну, мій Сергійко заробляв менше, але ж це не головне.
А потім, як вона сказала, що при надії, то я одразу склала все докупи, і чого вона в відрядження їздила, і чого у неї зарплата більша.
Я вирішила синові нічого не казати, поки не побачу немовля, бо всяке можна від неї чекати. І не помилилася: дівчинка була чорненька і потім стала кароокою, що вже ніяк не про нас, бо Сергійко білявий, весь в мене.
Алла чорнява, але ж хоч в щось в дитини має бути від батька, а тут абсолютно нічого.
От тоді я синові все й сказала:
– Ти подумай добре, ти у мене дуже спокійний, ти не будеш багато додумовувати, от вона й вирішила, що й гроші отримає добрі, і дитина матиме батька за паперами!
Син спочатку мені не вірив, але ж час таки показав мою правоту: дитина ну просто нічого спільного з нами.
Звичайно, що Сергійко дитину любив, бо ж дитина, але ж чужа.
– Хай вона зізнається, – кажу я йому, – Якщо ти вже так хочеш зберегти шлюб, то пробачиш їй.
Але ж та вертихвістка де зізнається. Навпаки, сказала, що подає, щоб визначили батька.
Ба більше того, взяла й Сергійка з квартири їхньої вигнала. Звичайно, що вона її оплачувала, але ж синочок там жив і перед сусідами незручно. Я дуже втішилася, що він прийшов до мене, бо нарешті нормально поїсть і виспиться.
Звик він за ці три роки вже до Аллиної їжі, тому трохи на мою кривив носом, але я сказала, що він на такій їжі виріс і далі житиме.
Результатів я чекала спокійно, бо була певна, що правда нарешті відкриється і мій син ще й аліменти на ту дитину платити не буде, адже зарплата в нього невелика.
Сергійко сам поїхав та забрав конверт, не відкривав аж до дому і ми разом його відкрили… Я була вражена: батько Сергій.
– Сину, то якась помилка, – проговорила я.
– Яка помилка? Ти мені життя зламала!
Він кинувся до Алли, дзвонив їй, але вона змінила номер і виїхала з квартири.
Тепер син ходить сам не свій та мене винує в цій ситуації.
– Якби ти не мав тих сумнівів, що й я, то ти б мене не слухав, – кажу я йому, – Сам це все думав, а я винна?
Але він вперся і все. Як мені йому пояснити, що я тільки додала трохи питань, але ж не породила ці питання в його душі. Що я лиш хотіла кращого для нього?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
