fbpx

Я не розумію такої поведінки невістки – «баш за баш» і, головне, ж все пам’ятає і нічого не забуде та ще й мені сміє претензії висловити, мовляв, я сина погано виховала!

Я той випадок дуже добре пам’ятаю, бо син тоді прийшов до нас з чоловіком жити, мав з собою лише те, що на ньому, а пробув у нас тиждень. Звичайно, що ми вмовляли його піти та перепросити, щоб хтось був мудрішим.

А вся справа була в тому, що Оля попала з донькою в стаціонар і її не було сім днів, вона сина попросила аби він приготувався до їх приїзду. Я й не знала, коли вона приїде, бо я б сама прийшла та все прибрала, бо я й так бігала до них з судочками, щоб Ліля не була голодна, бо дитина має набиратися сил. Оля мені була вдячна, бо на кого ж їй покластися, коли вона без батьків.

І ось вона вернулася, а Діма геть забув, що вони мають вернутися і що купив собі на вечерю, те їй і віддав, а що він міг собі купити, як не сосиски та макарони?

– Як ти міг, – влаштувала йому Оля, – я втомлена і мені треба ще тут горбатитися та все прибирати! Як ти міг за тиждень так все порозкидати?

А, коли вона зрозуміла, що їсти він нічого не приготував, то взагалі перейшла всі рамки:

– Ти міг зварити елементарно картоплі та кефір купити, щоб щось гаряче ми поїли, а ти отак?

Я не розумію, чим картопля від макаронів різниться, головне ж їжа. Але слово поза слово і вже Діма на вулиці та прийшов до нас з чоловіком. Вона чомусь розцінила таку його поведінку, як байдужість і нелюбов до родини, хоч Діма просто такий забудькуватий.

Але я таки вмовила його аби пішов і перепросив її, бо дитина має мати батька, та й Лілю я дуже люблю і як я буду без онучки? І ось тепер, майже через рік часу, вона таки вирішила відплатити Дімі, але хіба таке робиться? Хіба то порівнювані ситуації? Совісті вона не має!

Отож, Діма поїхав на вахту, бо Оля наполягла, що вони мають нарешті купити собі нормальну квартиру, а не жити в однокімнатній. Вже всі йому вуха проговорила, що він має багато заробляти, от моя дитина й поїхала в далекі світи аби їй вгодити. А що там їсти, самі знаєте, що чоловіки все аби швидше зробити і продукти такі самі, все ті напівфабрикати і то все на здоров’я впливає. Але Діма її попередив, що приїде:

– Олю, я так скучив за твоїми варениками, мені вони аж сняться. Можеш приготувати ті з м’ясом та картоплею, коли я приїду?

І вона погодилася! А я дитину зустріла на вокзалі з чоловіком, думала, що поговоримо хоч, але він просто рвався додому:

– Мамо, до вас я завтра заїду, а Оля вже мене з варениками чекає!

Але де я так дитину відпущу, коли я її стільки часу не бачила, то я з ним і поїхала додому. Переступили ми поріг, Оля зраділа, вони так обнялися, все як має бути у чоловіка і жінки, які довго не бачилися. Ліля тата обняла, мене. Радість.

– Ну все, давайте до столу, бо я дуже хочу їсти. – каже Діма і на кухню.

А там варениками й не пахне, я ж таке чую, я за ним і тільки підтвердила свої здогадки – на кухні чисто. На плиті нема нічого. Син відкрив холодильник, а там порожньо і тільки пачка сосисок.

– Макарони ти знаєш де, – каже Оля і вся з себе така задоволена.

Звичайно, що син не змовчав, бо як же то так? Я дитину взяла до себе, щоб не слухати вже голос тієї Ольги, бо то в ніякі рамки не лізло – таке наробити і ще й думати, що ти права. У мене завжди є морожені вареники в холодильнику і я сина пригостила. Тепер він живе у мене і я не думаю, що варто йому йти та перепрошувати Олю, бо та жінка точно не для сімейного життя.

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page