Я не з тих, хто спокійно візьме кілька льодяників і пачку сірників замість здачі в магазині. «Ви мені за ці цукерки завтра хліб продасте? А за кілька пачок сірників я зможу у вас придбати кетчуп, чи майонез? У нас часи натурального обміну, чи як?».
Ніколи не розуміла чому я повинна погодитись на те, що мені замість кількох гривень здачі не запитавши спокійно дають у магазині пакетик, або ще краще – цукерку.
Пакетами не користуюсь свідомо уже років п’ять. Еко торбинка і паперові пакети, або багаторазові сіточки для овочів придбані на просторах інтернету прекрасно замінюють мені одноразові пакети, які засмічують природу.
Цукерок я не їм. Ні не хвора, просто не люблю їх з дитинства, ось і все. Скажіть, чому я повинна щоразу у магазині доводити, що не готова віддати їм свою гривню, дві чи три за непотрібні мені речі?
«Ні я не хочу це купувати, я не віддавала за це вам свої гроші. Мені будьте ласкаві хліб і мою здачу.
Ви мені за ці цукерки завтра хліб продасте? А за кілька пачок сірників я зможу у вас придбати кетчуп, чи майонез? У нас часи натурального обміну, чи як?».
Щоразу здивоване обличчя касира, чи продавця у магазині. Щоразу погляд і міміка такі, ніби перед ними не надто здорова людина. І ось що цікаво, як тільки звучить моя репліка дріб’язок обов’язково знаходиться. Інколи через кілька хвилин пошуку, але ж є.
Що тут такого, – вирішила повчати мене пані, яка стояла у черзі за мною, – Візьміть ту цукерку і йдіть з богом. Ви що на ту монету збіднієте?
Так я збіднію. Бо у банку не візьмуть у мене пакетик замість кількох гривень, коли я прийду розраховуватись за спожиту електроенергію, водій маршрутки не погодиться прийняти у мене цукерки замість плати за проїзд.
Чому врешті-решт я повинна виправдовуватись і почуватись винною щоразу, коли вимагаю повернути те, що належить мені?
30,09,2022
Головна картинка ілюстративна з вільних джерел. Колаж.