Мені тридцять два роки і я довго не могла знайти своє кохання. Батьки мої вирішили, що дівчина з приданим буде мати більше успіху. Тому купили мені велику трикімнатну квартиру в новобудові. Знали б вони, що саме це стане причиною того, що буде далі.
Я не красуня, чесно вам скажу, так мила, привітна, але від того перстень на пальці не з’являвся. І ось на нашій роботі новий співробітник – Василь. Всі незаміжні дівчата одразу звернули на нього увагу і я в тому числі. Він до всіх придивлявся і все частіше підходив до мене питати щось про те, де брати офісний папір, як примазатися до секретарки і коли шеф іде додому. Це стандартні питання на офісній роботі.
І так ми потроху почали спілкуватися, а далі наші стосунки перейшли до романтичного формату. Звичайно, що я спішила, адже батьки мене підганяли до заміжжя і до появи онуків.
– Дитино, що ми ще маємо зробити аби ти знайшла своє щастя? Та вже якось рухайся!, – казала мама.
От я й почала рухатися – привела Василя на квартиру раз і другий, а потім він запропонував нам жити разом.
Це вже була подія! Мама й тато дуже зраділи і не заперечували, що ми житимемо цивільним життям:
– Хай хоч так, бо я й на це не сподівалася, – казала мені мама, – Піду найму службу з такого приводу!
Ми жили й наче добре у нас все, бо разом на роботу, разом з роботи, бюджет мали спільний, відкладали на відпочинок, кіно, ресторан… Мені дуже подобалося таке життя, коли в домі є чоловік, є обійми і перегляд старих фільмів.
Я дуже сподівалася, що скоро у нас з’явиться малюк, але цього все не було. І таке переживання мене якось привели до тями, адже я жила з чоловіком, який вже рік зі мною, але ще не познайомив зі своїми батьками!
Коли я почала про це йому говорити, то він зам’явся, а потім погодився.
Коли майбутня свекруха зайшла в мою квартиру, то не приховувала захвату від усього, починаючи з плитки на кухні і закінчуючи світильниками. Я дуже раділа, що їй подобається моя квартирі і мій смак. Але, коли її погляд зупинився на мені, то вона так скривилася, наче лимон з’їла.
– Міг мати й кращу, – прошепотіла вона синові на прощання, але так, щоб я чула.
Василь просив мене не переживати, бо він у мами одинак і вона його сама ростила, тому дуже за нього переживає. Ну добре, я ж її бачитиму не часто…
Ага… На наступний тиждень щось мені стало не дуже добре і я залишилася вдома. Прокинулася від чужих жіночих голосів у своїй квартирі.
– І не кажи, Тамаро, таку вже вибрав, що хоч стій, хоч падай,- чувся голос свекрухи, яка перелічувала всі мої достоїнства.
– Та нічого, Ларисо, може він її швидко позбудеться, але от квартира, яка гарна! Все таки твій Василько вибився в люди. такий молодець! Інші їздять на заробітки, а він своїм розумом на квартиру заробив.
– Так, бо мій син такий, – чувся вдоволений голос свекрухи, – І мені не признавався, казав, що ремонт робить і приведе вже мене в нову квартиру з ремонтом. Щоб мені все сподобалося і мені все тут дуже подобається…
Далі це слухати я не планувала і вийшла зі своєї спальні.
– Гарна невісточка! Мій син працює, а вона боки собі долежує, – випалила свекруха.
– Я себе не дуже добре почуваю, але це не дає вам право вриватися в мою квартиру, – кажу я.
– В твою? Ти дивися, ще не жінка, а вже на його частку претендує!
– Я ні на що не претендую. Будете в такому тоні зі мною говорити, то двері отам.
Далі почалося таке… Приїхав Василь, а я й своїх батьків покликала, бо ця жінка викидала мої речі з хати.
Виявилося, що Василь наплів матері, що це його квартира, а мати хвіст й розпушила. Він клявся, що забере в неї ключі, бо не думав, що вона приїде без попередження. Але от я тепер думаю – чи треба мені такої свекрухи і такого чоловіка?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
