Подруга мені телефонувала разів з десять, тому я зрозуміла, що щось нагальне.
– Світлано! Нам треба негайно зустрітися! Я тобі таке розкажу, але не по телефону!
Я важко зітхнула. Страшенно не люблю кудись вибиратися в вихідні. Така тиша і спокій, але ні – прися з дому.
Я люблю вихідні, коли не треба рано вставати, можна спокійно випити кави, приготувати сніданок, відправити чоловіка з дітьми до бабусі і просто тихо посидіти.
Це буквально пів години щастя, бо потім починається план дій на тиждень – те купити, це приготувати, оте попрати, почистити, викинути, перемити…
Далі йде улюблений вечір суботи, я сама в порожній квартирі, дивлюся якесь кіно або лягаю спати о дев’ятій.
Ще люблю ранок неділі, знову тиша і кава. Тоді видається, що я абсолютно щаслива!
Але тільки видається…
Ірка прийшла раніше, ніж треба, що свідчило, що новина ну просто вогонь.
– Де твій чоловік, – спитала вона найперше.
– В селі з дітьми, – відказала я.
– Ага! Зараз! Ми з чоловіком його бачили з жінкою на заправці! За руки трималися, усміхалися один одному, ну чисто тобі молодята!
Я зробила дуже здивовані очі і навіть вдалося засмутитися.
Та й насправді, засмутилася, отже, це таки реальна реальність, а не оте моє, «а може здалося».
За сімнадцять років шлюбу я вважала за нормальне охолодження стосунків. Ми вже не молоді та й турботи постійні за дітей і побут не дають якогось бажання побути разом.
Думаю, якби не наша двокімнатна квартира, то я б з радістю спала в іншій кімнаті.
Андрій вже роки не відпочивав з нами, все казав, що у нього нирки і йому треба на спеціальний курорт. Туди й їздив…
Я почала пригадувати скільки ж ми років вже не живемо разом як подружжя. Напевно три чи й більше!
Мене все влаштовує, а він і не робить ніяких спроб… Ідеальні стосунки.
Діти у нас розумні і майже дорослі, в квартирі все обставлено та відремонтовано, машина придбана, на відпочинок і вихідні теж вистачає. От життя лиш налагодилося і на тобі – жінка на заправці.
Що ж тепер робити?
Не міг свою жінку на іншу заправку відвезти? Тепер Ірина всім розкаже, що я бідна і нещасна, всі почнуть дзвонити і питати, чи у мене все добре.
У мене було все добре, до сьогоднішнього дня!
Чоловік приїхав в неділю і все було як завжди: діти щасливі, а він відпочилий.
Коли ж почати цю розмову?
– Тебе бачили, – сказала просто.
Андрій затерп, я бачила вимучену посмішку, але він зрозумів, що я знаю.
– Що ти таке кажеш, де бачили?
– На заправці, Ірина бачила тебе з тією жінкою. Не міг краще ховатися?
– Я… Я можу все пояснити…
– І що ти поясниш?
– Ми разом вже чотири роки, але я не хочу йти з сім’ї, розумієш, я люблю тебе і дітей.
– А ти гарно прилаштувався, – я була вражена, я не очікувала, що він просто отак нами двома користується.
– А що ти пропонуєш? Ділити нашу квартиру на дві і тулитися з дітьми в однокімнатній? Ділити машину?
Заощадження? Для чого? Пояснювати дітям щось, далі батькам, далі знайомим… Як ти прилаштуєшся? Ти зрозумій, що я про тебе думаю. Ти вже собі чоловіка нормального не знайдеш, бо всі шукають і молодших, і гарніших… Отак і будеш сама. Тобі того треба?
Боже, залишуся сама…. Невже мені того треба? За рік діти поїдуть вчитися, а я буду сама в якійсь однокімнатній квартирі сидіти і пити каву зранку сама… Дивитимуся в вікно сама, йтиму в кіно сама, готуватиму вечерю сама…
Я уявила тишу, яка лунатиме довкола…
Речі, які лежать там, де я їх поставила…
Ванну, яка вільна лише для мене одної…
Я так цього захотіла!
– Так! Я дуже цього хочу, – прошепотіла я зі сльозами на очах…
Фото Ярослава Романюка.