Чомусь моя родина думає, що продукти я не купую в магазині. А мені все дістається дармово, бо я працюю при продуктах: там не додала, там недорізала і вже тягну сумку з продуктами додому. Інколи й справді трапляється, що продукти лишилися чи страви і я можу взяти собі трохи і поділитися з офіціантами, але ж це не кожен раз.
Але до моїх це не доходить, тому на всі свята вони у мене:
– Ти у нас кухарка, ніхто так смачно не зарихтує, як ти і ще й напівдурно, – отак дякують вони мені за мою працю.
Спочатку я якось намагалася все пояснити, що вони їдять не продукти дармові, а мою свиню, яку я годую і курей, моїх качок і кролів… З кожним роком застілля не припинялися і дійшло до того, що вже навіть свекруха свій ювілей святкувала у нас вдома!
– А що, ти щось візьмеш. Я куплю і зробимо гостину, тим більше, що в тебе й посуду є багато, а мені треба було б докуповувати.
За свекрухою пішов свекор, а братова за «дякую» справила свої іменини, далі чоловікові і дітей.
Я не могла відмовити, ну от не могла, бо думала, що люди одумаються і зрозуміють, що вони вже задалеко заходять, але марно.
І ось чоловік почав вже запрошувати до нас кумів, друзів щонеділі додому, мені треба ж відбути суботи, далі приготувати на чоловікових друзів і далі знову йти на неділю на роботу, бо для мене вихідні – робочі.
І ось сталося наступне – я попросила в чоловіка гроші на обновку, захотіла сукню просто край, тим більше, що скоро буде привід – донька на світ приведе дитинку.
– А де твої гроші, – каже мені чоловік, – що ти мені в кишеню зазираєш все життя? Тільки я собі відкладу для своїх потреб, як ти тут як тут!
Я закліпала очима, змочила не одну хустинку і задумалася – а де мої гроші, яких не видно?
За світло і газ я платила, накупила на машині для худоби зерна, далі вакцини для кролів і пернатих, далі на мої гроші орано і сіяно, волочено та викопано. І це все з’їдаю не я, а чоловікові гості.
– Раз нема моїх грошей, то й для своїх друзів купиш продукти зі своїх і приготуєш, бо я хочу нарешті відпочити.
Ми поперечилися, але я на своєму стояла. В неділю ввечері я застала щось чорне в духовці і банки з-під тушонок. Чоловік гостив друзів яєчнею з м’ясом, але в магазин не йшов. Хитрий.
На наступний тиждень все повторилося і знову я собі відпочила до обіду, бо ноги гудуть, а він гостив тою самою стравою.
– Ти й на наступний тиждень будеш таке робити, бо ж у мами іменини, Анни!
– Добре, що нагадав, куплю їй подарунок.
– Вона хотіла у нас святкувати, – каже чоловік.
– Ні, я хоч раз прийти в гості і просто сісти та їсти. казати, що тут би здалося посолити, а тут поперчити.
Чоловікові виставила верету, куди я діваю гроші і то я ще не все пригадала, бо таке дрібне, як овочі, то я вже не рахую, що купувала.
Свекруха образилася, але я непохитна, попри її охкання, що вона не має сили на всіх готувати:
– То всіх і не запрошуйте, – кажу я їй.
А то стараєшся для всіх бути хорошою, себе не шкодуєш, а тобі потім з претензіями, де твої гроші, якщо ти така мудра. То як грошей нема і я не мудра, то нащо старатися? Хіба не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
