fbpx

Я пробувала, от чесно. В двадцять років, як і всі вийшла заміж. Щасливою я так і не стала від наявності отого штампу в паспорті. От і вирішила я жити так, як живу зараз. В мене пальцями тицяють, а я щаслива

Я спробувала у 20 років створити стандартну родину. Вийшла заміж. Почали жити під одним дахом. І кудись вся та ейфорія – ви розумієте, про що я, – випарувалася…

Відчуваючи, що не літаю поруч з чоловіком, дитини свідомо не хотіла. Прирікати її на зростання у неповній родині?

Розлучення відбулося, і я зітхнула вільно: свобода – оце і є життя!..

Моє життя – це моя робота перекладачем, мої рідні і чоловіки. Різні чоловіки. Я зустрічаюся з тією чи іншою людиною доти, поки мені легко. Поки нам легко обом.

Тільки відчуваю, що радісна гармонія порушується посяганнями на особистий простір, ревнощами чи ще чимось подібним – все, крапка.

Знаєте, існує стереотип, що жінці обов’язково потрібно реалізуватися як матері, дружині.

Можливо.

Але не кожній.

Як я вже казала – кожному своє.

Мені – не обов’язково.

Я добре заробляю. Відвідала безліч країн, пізнала багато цікавих, самодостатніх людей. Зараз мені – за сорок, не буду вказувати точний вік. І щодня я лише переконуюся, що зробила і роблю правильний вибір.

Адже в родині, з чоловіком і дітьми, я не мала би того ступеня свободи, що маю все життя.

В мені не прокинувся материнський інстинкт, не захотілося прати і готувати обіди одному чоловікові.

Я щаслива, перебуваю у комфортних для мене особистих стосунках, реалізуюся у професії, подорожую, розвиваюся, пізнаю різні грані і барви життя.

Для мене це і є моє правильне щастя. Про яке, я чомусь думаю, мріють багато “домашніх” жінок.

Чи я не права?

Автор – Олена К.

You cannot copy content of this page