Я намагалася, бачить Бог, намагалася відкрити йому очі.
– Синку, ну що ти так влип? Двоє дітей у неї і ні роботи, ні заняття. Чи люди не бачать, що вона ні на полі, ні у дома нічого не робить? Ти ж подивися добре, дитино, бо ж як це так собі життя зіпсувати?
Але хіба він мене слухав? Вперся, що буде женитися і все.
Дійшло до того, що запросили мене на сватання! Ви собі уявляєте, які люди є – бачать, що дитину мені звела їхня донька і ще мають гонор аби робити сватання!
Знаєте, я людина не багата, але те, що у них в хаті, я давно такого не бачила. Хоч і наготувалися, нічого не скажу, але ж з останнього. І давай за весілля говорити!
– Зробимо невелике, людей на сто, – каже майбутня сваха.
Я аж закашлялася! Весілля? У неї двоє дітей, а вона весілля хоче?
– А сукня біла теж буде, – спитала не жартома, але очі в майбутньої невістки загорілися.
– Звичайно, Віталик мені пообіцяв купити, – каже Аня.
– Ага, – я намагалася себе опанувати, але вдавалося дуже слабо, – А на які гроші гулятимемо?
– Віталик казав, що кредит візьме, – каже Аня і віями кліпає.
Тут я вже не витримала. Я не пам’ятаю, що саме я казала дослівно, але вже дала ясно зрозуміти, що на мене хай не розраховують.
– Заробите на весілля – тоді й робіть, але ніякі кредити я виплачувати не буду.
Я встала з-за столу і пішла геть.
Син зі мною не говорив, прийшов додому і сказав, що знати мене не хоче.
– Ноги моєї тут не буде, – сказав і почав збирати речі.
– Сину, отямся! Та подивися, куди ти йдеш, а тоді вже щось роби офіційно, назавжди. Подумай, дитино!
Та де. Ніякі вмовляння, ніякі слова, нічого не діяло!
Він пішов, а я сиділа і почувалася просто спустошеною. Ну як так? Я ж все бачу, я ж усе розумію, я всім серцем хочу допомогти.
А через тиждень веде ту всю компанію до мене!
– То і моя хата і вони будуть зі мною жити!, – сказав так, що я вирішила промовчати.
Звичайно, що я надіялася, що він вернеться, адже там не було де розвернутися, але, що він приведе Аню і її дітей до мене? Це з якої радості? Вони ж ще навіть не одружилися.
Аня ходить в моїй хаті як господиня і ні за холодну воду не береться, діти бігають, все перевертають і мені вже «бабуся» кажуть. Які ж прудкі, всі в маму.
Єдине радує, що про весілля поки мови нема, бо я б точно десь йшла з хати.
Зате мій син пішов на одну роботу, далі вже й підробітки бере аби Ані щось гарне купити, дітям якісь гостинці…
Я ж бачу, що невістка тільки в телефоні сидить та нігті малює і як Віталик в нічну на роботу, то її нема в хаті.
– Сину, та подивися, що вона робить, як це вона на роботу йде? То яка така робота?
Далі виявилося, що вони вже й розписалися. Що я вже мала зробити?
Думала, що не витримаю, бо та як не лежить, то сидить з телефоном, діти мені «бабкають» і треба щось їм їсти дати, бо ж та й не здогадається.
Коли ж я дізналася, що син ще й дітей на себе переписав, то я просто вже не знала, як я такого сина могла виростити!
– Ох ти ж і… От ти побачиш все!
Я з ним не говорила, ні з Анею… Прожили ми так десь пів року, як якось Аня не вернулася з нічної зміни…
Тільки раз зателефонувала Віталику, що діти тепер на ньому, а вона будує своє щастя.
І тут я почала реготати. Оце молодець! Оце знайшла собі довірливого … хлопця!
Бачу, що син не розуміє, що до чого, а я просто не знаю, що йому порадити. Що в таких випадках робити по закону?
Фото Ярослава Романюка.
