Мені здавалося, що так звана «шведська сім’я» – це лише вигадки. Але нам довелося бути свідками такого незвичайного союзу.
На сусідній вулиці жила цілком пристойна сім’я: чоловік і дружина. Дітей у них не було, хоча на той момент їм було вже більш ніж по 40 років. Світлана працювала медсестрою, а її чоловік Андрій – електриком. Ніяких дивацтв у цій сім’ї ніхто не помічав.
По сусідству з ними жило багатодітне сімейство. Батьки любили випити. У такому стані вони вели себе неадекватно і грубо поводилися з дітьми. Після чергової пиятики батьків їх старша дочка, 15-річна Ірина, попросилася до сусідів переночувати.
Господиня з радістю прийняла дівчинку. Вона і раніше виявляла турботу про цю дитину, часто підгодовувала, запрошуючи до себе на обід. Дівчина теж тягнулася до сусідської сім’ї.
Після того випадку Ірина все частіше стала приходити до них у гості і нерідко залишалася там з ночівлею. Це нікого не дивувало. Але через рік таких дружніх відносин Світлана стала помічати, що Ірина якось різко почала набирати вагу і живіт її округлився. Вона вирішила поговорити з дівчинкою. Та спочатку не хотіла говорити на цю тему, але потім розповіла, що в той час коли Світлана була на чергуванні, дядько Андрій випив зайвого і почав чіплятися до неї.
Жінка не могла прийти до себе після сказаного дівчиною. Що робити, як далі існувати. Йти їй було нікуди, будинок вони з Андрієм будували разом. Андрій же клявся їй у своїй любові і говорив, що це вийшло випадково і більше такого не повториться. Тоді вона вирішила, що прийме малюка Ірини і виховає як свого.
Дівчина так і залишилася жити у них в будинку до пологiв. Хлопчик народився здоровим. Світлана як могла доглядала за новонародженим і його матір’ю. Вона так звикла з тим, що повинна піклуватися про них, що не помічала, як її чоловік після пологів знову став задивлятися на Ірину. Незабаром Ірина завагiтнiла знову. Чоловік знову просив вибачення у дружини і говорив їй про любов. І їй знову довелося змиритися.
Андрій вже не приховував своїх відносин з Іриною. Вони стали втрьох з’являтися в людних місцях. Світлана няньчилася з дітьми як з рідними. Нам сусідам дивно було дивитися на них. Ми ніяк не могли зрозуміти її. Як вона може все прощати чоловікові? Але вона нам відповіла: «Мені таким чином бог дав дітей. Я йому вдячна».
Жодна з жінок не вважала за потрібне піти від Андрія, звичайного сільського роботяги. І вони продовжували жити такою дивною для оточуючих сім’єю. І зараз ця трійця живе разом, хоча діти вже виросли.
