Син привів свою обраницю, далеко не юну, але по-юнацькому зухвалу без попередження. Просто поставив перед фактом: “Мам.., познайомтеся – це Клава”
Ось і оселилася Клава в нашому домі, а, незабаром і весілля справили – куди ж подітися – затримка… розумієте про що я?
Почалося наше життя втрьох.
У сина з дружиною кохання і всяке таке.
А для мене Клава – чужа людина в домі, до постійної присутності якої потрібно звикати. Звикнути можна, але ж я ще й полюбити зобов’язана невістку, як рідну доньку. І я старалася. Чесне слово, дуже старалася. Але душа моя ніяк не хотіла сприймати невістку, як рідну дитину – чужа вона, хоч ти лусни!
Я і розмовляла з нею ласкаво і на її сторону ставала, якщо вони щось не могли поділити і вона зверталася до мене, як до третейського судді. Ставала на її сторону на словах, але в душі сина шкодувала.
Можливо з часом я б і перейнялася до неї, як до рідної, та не встигла.
Клава, маючи спочатку характер різкуватий, з кожним прожитим днем в моїй квартирі, стала грубити все більше і більше.
Вона геть відкидала мої поради щодо економного ведення господарства і тринькала гроші направо і наліво:
то дорогих продуктів накупить (ну навіщо брати сьомгу, коли можна обійтися горбушею, вона ж не гірше, якщо маслечка додати);
то порошків пральних найдорожчих накупить;
то вчора приготований суп в унітаз вивалить;
то десять баночок кремів наставить у ванній (навіщо стільки?! вони ж псуються!);
то до косметолога сама на всякі дороговартісні процедурки почала ходити, а потім ще й мамі своїй процедури оплатила;
Але ж син мій не Рокфеллер. Це зараз у них дві зарплати, а потім? Як він зможе забезпечувати таку фіфу? Та ще й малюка…
Ось я і намагалася по доброму, по материнськи напоумити невістку, говорила їй, як економніше можна і потрібно жити, але, чим більше я говорила, тим більше Клава робила наперекір.
Дійшло до того, що я стала ніким у власній квартирі – повз мене, як повз меблі невістка почала ходити.
Але, коли приходив син з роботи, невістка перевзувалася – мало не мамою мене називала.
Що робити? Вигнати їх на орендовану квартиру я не посміла – ось-ось появиться дитина… і я пішла з валізами сама.
Синові справжню причину не пояснювала, наплела сім мішків гречаної вовни, щоб його заспокоїти.
Ось я і думаю – адже живуть же свекрухи з невістками та уживаються якось.
А я ось чомусь не змогла…
Чи мені невістка така дісталася, чи це я ненормальна?
А можливо це тому, що як я не старалася рідною невістка мені так і не стала.
Вона, як була, так і залишилася мені чужою. Як, втім, і я їй.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
