Після весілля нашої дочки ми маємо нових родичів. Свати наші міські, а ми із села. Ми кілька разів запрошували їх погостювати у нас. А приїхали вони на сімейне свято до нас.
Зізнаюся, сина вони виростили дуже хорошого, справжнього чоловіка. Тож за свою дочку я тепер спокійна. Але батьки його мені якось не припали до душі. Щось у них не те. Син у них все вдомі робити вміє, чесний, роботящий, чуйний, а батько в нього зайвий раз від будь-якої роботи готовий відливати. І як таке в одній сім’ї, можливо, не розумію?
Вони довго ходили нашим подвір’ям милувались охали і нахвалювали нашу господу. Та й є чому дивуватись, чесно кажучи. Ми за все життя змогли створити свій ідеальній світ, не даремно трудились же.
Приїхали свати за два дні до свята, чоловіки на рибалці були, а ми з дівчатами готувались. Річницю нашого весілля ми в кафе відзначали, але і вдома те, посиділи зранку трошки. Але згодом я зрозуміла, що даремно. Сват на святі за тамаду став. Всім було незручно, але він гуляв від душі.
На слідуючий день він не вибачився за свою поведінку, навпаки, бачу почувається у нас в домі, ніби в себе. Уже почав і мені зауваження давати. то не так, і те не те.
Я сваху попросила тихцем трохи вплинути на чоловіка, а та вибачатись почала і якось швидко вони зібрались і поїхали. А вже наступного дня ми з чоловіком за голову взялись. Багато речей наших дрібних раптом випарувались просто.
У чоловіка якась там котушка до вудки своїми ногами з подвір’я кудись пішла, а я не знайшла ножа свого найулюбленішого. Дорогий ніж. Я його майже за тисячу купила, фірмовий і дуже зручний. Все його сват, коли м’ясо на шашлик готував, нахвалював.
І от так неприємно. По дрібницях речі зникли. Ми вже думали, може ж самі де поклали і забули, але ні – немає. Ну на кого думати? Зять до того гостював не раз і все гаразд було. Вирішили більше на гостину нікого не запрошувати, аби не було оцього осаду неприємного.
А свати наступного разу і без запрошення навідались. Сказали, що на море їдуть, ось до нас дорогою і заскочили. Прийняли ми їх, як годиться. Вони в нас ніч перебули і далі рушили.
А ми? А ми увесь той час назирці ходили, але марно. Таки пішла моя турка для кофе і чоловіків набор викруток у теплі краї до моря.
Я свасі дзвонити не стала – набрала доньку і все розповіла. Та ж сказала, що поверне вартість усього того, що ми згубили, але цю тему піднімати не буде. Каже, що вона слова сватам не скаже і нам не дозволила. Попросила берегти її родину і ставити її в незручне становище.
Ну? А нам тепер як бути? Все простити і забути? За руку не взяли, але ж і тривати так далі не може.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
