– Скільки можна по тому телефону балакати?, – я вже не могла втриматися і просто вже не собі під ніс бурчу, а в очі невістці кажу, – Ні зварено, ні випрано, а вона як та телефоністка!
Я думаю, що Бог мене цією невісткою за щось або карає, або випробовує… З самого ранку і до пізньої ночі вона балакає по телефону і лиш інколи відволікається на дитину та мого сина.
Я не перебільшую!
І, головне, з ким же можна отак ляси точити цілий день? Та ж у кожного в селі своя робота, а вона спеціально знайде собі партнерку для балаканини.
Я не мала нічого проти, що мій син Антон женився, бо вже пора і Валя здалася дитиною доброю. Я вдовиця і тому діти вирішили, що житимуть у мене.
Я собі в одній хаті, літній кухні живу, а діти собі взяли велику хату. От хай там за все і дбають – за дах, за ванну і за кухню.
Отак ми порадилися з сином і все було добре: у них донечка на світ з’явилася, наче має Валя заняття. Бо до того, то в телефоні сиділа, то отак балакала з ранку до ночі.
Я спочатку на це не звертала уваги, бо, може, їй коло мене сумно, хоче до мами зателефонувати чи до подруг… Ну, всяке є.
Але ж не в такій кількості!
Навіть з Маринкою сидить і то по телефону говорить і хоч би про що, а то все – а ти що? А він що? А потім? Тоді передзвониш.
А далі вже до іншої телефонує і каже:
– А ти чула, що вчора було у Лілі?
Далі починається переказ: а вона йому те, а він їй це, а потім те…
Ну просто в мене аж голова кипить від цього всього.
Якби ж це мене не зачепило особисто, то я б, може, нічого синові не казала, але вже мій терпець урвався.
Отож, кухня поки в моїй хаті, тому невістка приходить готувати щось дитини, але на всю родину готую переважно я, а вона мені допомагає.
І ось я їй кажу:
– Валю, а що будемо на обід робити? Щось аби на два дні стало? Може, голубців накрутимо?
– Добре, – каже Валя.
– Тоді я рис запарю та засмажку зроблю, а ти капусту відпариш…
– Дуже добре, – каже далі Валя.
Я кручуся, бо й те потерла, те підсмажила, рис запарила і думаю, що Валя не береться за капусту, бо я всю плиту зайняла. Думаю, пожену корову, а вона все зробить і як здогадається (може ж бути таке чудо), то й сама нав’є голубці, а я прижену корову і пообідаю.
Отака думка мене гріла того дощового дня…
І ось, пригнала я корову, а на кухні як стояв рис, так і стоїть…
А невістка моя що робить?
Правильно – балакає…
Хоча ні, чую, що рот їй не закривається, але в руках телефону нема.
Я підходжу ближче, а вона телефон замотала коло вуха хусткою!
І отак в хустці ходить та вже й не трудиться телефон в руці тримати!
Ох, як же я їй виписала!
– То я з коровою голодна, а їсти в хаті нічого нема? То що вже мати за такі переговори аби слова свекрухи та попри ніс! То десь буде повага в цій хаті?
– Як ви так далі будете себе вести, то ми всі поїдемо до міста жити!, – давай вона мені говорити.
– Та хоч вже! Сумки склали і їдьте, а у мене такого більше не буде, що ні «Доброго ранку», ні «Бувайте здорові», а все телефон коло вуха!
Я синові переказала той випадок, але Валя його переконала в тому, що свекруха погана, тому син вирішив жити в місті. Хай живуть!
Чи вони думають, я заради себе корову тримаю та господарку? Все продам і буду ляси по телефону точити з кумами та родиною! Отак!
Фото Ярослава Романюка.
