fbpx

Я тоді до Оксани дзвонити – не бере слухавку, я на квартиру. Думаю, на всякий випадок задзвоню в дзвоник, бо мало там що дівчина робить. Почекала і тут мені відкриває двері якась незнайомка. – Ви хто?, – питає мене

Я з величезним острахом чекаю вересня і початку навчального року, бо тут одразу починається телефонний ажіотаж. Родина у мене велика, тільки рідних троє, а двоюрідних і не перерахувати.

І всі починають вудочку здалеку закидати:

– Ларисо, а як здоров’ячко? А чого ти до нас в гості не приходиш, – чую голос в слухавці. А сама й не знаю, хто телефонує.

– Та все часу не маю, – кажу, щоб не образити дорогу родину, бо ж не знаю чи то двоюрідний чи троюрідний родич.

А далі все за стандартом:

– Чи не була б ти така добра та не підказала, де дитині можна зняти квартиру в місті, але не за всі гроші світу.

А чого ж не знаю? Я ж працюю ріелтором. Жартую.

До ріелторів вони не телефонують, бо ж знають, що у мене є квартира, там донька живе. Але зараз виїхала за кордон, то й пустує. Звичайно, що чужого я туди не пущу, а от родичі – хіба то чужі?

Отак мене й надибала двоюрідна сестра та все мастила та стелила, лиш би я її доньку взяла на квартиру.

– Дитина вчитися хоче, а ти знаєш, що зараз в тих гуртожитках? Ні вчитися, ні жити нормально не можна. А вона у мене дуже акуратна та працьовита – все сама перемиє та на місце поскладає, що тобі й клопоту ніякого не буде.

Я б відмовила, бо, чесне слово, скільки можна? Коли ми ще всі жили і не було другої квартири, то мені просто в нашу маленьку двокімнатну родичі запихали своїх дітей.

– То тільки на час, коли квартиру не знайдем…

– То тільки на екзамени вступні…

Я звикла жити в великій родині, тому мені багато людей не заважає, а от мій чоловік з цього приводу завжди сердився:

– Не розумію, чому вони в гуртожитку жити не хочуть, бо там тісно, а у нас хочуть, хоч у нас ще тісніше?

Донька мені до цих пір згадує, що не могла нормально переодягнутися, бо завжди хтось рипався в двері, як не брат, то «якийсь рідний» брат…

Так от, приїхала та мила дівчинка, яка дуже хотіла вчитися, а в гуртожитку їй всі заважали. На перший погляд так і є – звичайна дитина, купа книжок, сестра навезла продуктів.

Що ж вже поробиш.

Тим більше, що мама моя завжди мене соромила:

– Треба людям помагати, особливо рідні. А ти вгору видряпалася і вже кирпу гнеш.

От і допомагаю отак.

Просила я Оксану аби мені вчасно показники давала та за комунальні платила, за квартиру, як то кажуть, вже й мови не було.

Спочатку вона так і робила, могла принести покази і якусь шоколадку мені дати чи тортик, ми пили чай та балакала. Ну дуже приємна дівчинка.

На квартиру я не навідувалася, бо ж дитина така відповідальна, все приносить, гроші дає та й сусіди не телефонують, що там якийсь гамір чи кого затопило.

Не знаю, як для кого, але для мене час то повзе як черепаха, а то летить, мов вітер. І отак вже моя донька Василинка телефонує:

– Мамо, я їду додому, вже набулася і досить з мене тих заробітків.

Мала вона приїхати за два тижні і я думаю, що то достатньо аби знайти собі нову квартиру.

Я тоді до Оксани дзвонити – не бере слухавку, я на квартиру. Думаю, на всякий випадок задзвоню в дзвоник, бо мало там що дівчина робить. Почекала і тут мені відкриває двері якась незнайомка.

– Ви хто?, – питає мене.

– Я власниця квартири, а ви хто?, – кажу я.

– Ой, – знітилася дівчина і давай розказувати, що вона тут живе.

Виявилося тихенька Оксанка влаштувала з моєї квартири другий гуртожиток. Там жили четверо дівчат. А велику кімнату Оксана виділила собі.

Я оглянула квартиру і серце мені тьохнуло – все як в гуртожитку, безлад і ще й дверцята на меблях чи не в кожній шафі висять.

Не своє – не шкода…

Вилетіли вони з моєї квартири, а мати Оксани, моя якась рідна сестра ще й сміє мені казати:

– Дитину мені вигнала без попередження, де ж вона жити має? То я маю свою дитину шпетити за добре серце, що вона іншим дівчатам дозволила там жити?

Отак. І від мами теж почула, що я так зле вчинила. А я от не знаю, що мені з того всього робити – чи сміятися, чи плакати.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page