fbpx
Історії з життя
Я вірно чекала на Влада зі служби, адже він ще й обіцяв, що коли повернеться звідти, то ми одружимось. А що може бути краще, ніж вийти заміж за кохану людину. Єдине, що я страшенно не подобалася його мамі і я дуже хвилювалася, що вона зробить усе, щоб нас розлучити

Я та Влад почали зустрічатися ще у 10 класі школи, ми до того ж були ще й однокласниками. Він був моїм першим хлопцем та й взагалі я сподівалася, що буде останнім. Обидва ми були з села і обоє марили містом. Тож коли закінчили школу, разом поїхали до столиці. Влад пішов на службу а я навчатися до університету.

Я вірно чекала на Влада зі служби, адже він ще й обіцяв, що коли повернеться звідти, то ми одружимось. А що може бути краще, ніж вийти заміж за кохану людину. Єдине, що я страшенно не подобалася його мамі і я дуже хвилювалася, що вона зробить усе, щоб нас розлучити.

Влад повернувся  і я почала чекати пропозиції, але так і не отримала. На питання, коли ми станемо сім’єю, Влад сказав мені таке.

— Ти оце зараз пожартувала? Таню, яка сім’я? Ми ж і так уже з тобою родина. Слухай, а куди ми з тобою жити підемо? Де дітей ростити будем. Поїхали на заробітки, там і на квартиру наскладаємо. Приїдемо, придбаємо, а потім і про шлюб говоритимемо уже як самодостатні люди.

— А як ти уявляєш те, як ми квартиру купувати будем? Чия буде власність? А чим нам завадить обручка на полі у Польщі? – питаю його.

Він не зміг пояснити причини, але сказав що поки про шлюб думок не має.

Ось уже місяць, як ми не спілкуємось. Вчора він приходив до мене додому, але я не відчинила двері. Я впевнена, що це його мама. Сам Влад до такого б не додумався. Але що робити? Я його люблю, але й на поводу в нього не піду.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page