fbpx

Я влетіла до невістки в хату, як той коршун і те, що я там побачила, лише підтвердило мої думки. У неї якраз зібралася весела компанія і всі застигли, коли я ввійшла в двері. Які навіть не закривалися.

– Що ж, невісточко, і я з тобою посвяткую, я й подарунок привезла, а ти все не даєш мені дитині вручити, – сказала я їй і почала шукати поглядом свого онука, – От ти де, моє золото, дивися, що бабуся тобі привезла.

Дитина не йшла до мене і дивилася вовком. Не дивно, адже вона мене навіть не знала.

Женився мій син на цій Альоні, коли я була в Італії, навіть не дочекалася, щоб свекруха приїхала і справили весілля суто для її родичів, бо з наших було лише моя сестра, бо у нас родина невелика. Як мені то по серцю було, самі розумієте, син то у мене один.

Приїхала я і привітала молодих, невістка думала, що я ключами від квартири їй перед носом помахаю, але я дала тисячу євро і все.

– Ви образилися, що ми вас не дочекалися? Але ресторан було замовлено на перед, то не від мене залежало. Тим більше, мої батьки теж не близький шлях подолали аби приїхати! – казала вона.

Може й так, але якби вони мені швидше сказали, то я б і швидше приїхала. Я поїхала назад і продовжувала працювати та висилала синові по двісті євро, щоб мав суто як додаткові гроші. Він уже сам має вчитися забезпечувати родину, тому я вирішила, що нема чого на них горбатитися, аби мною і там і сям поганяли.

Звичайно, що я відкладала на квартиру і вже дала першу частину грошей, просто не хотіла про то розголошувати.

Народилася в них донечка і я знову приїхала та знову похрестили без мене. Я знову витягла тисячу євро і поклала в колиску.

– Оксанці потрібна машина аби нею її всюди возити, а ви все гроші тримаєте. Я ж знаю, що ви там не один рік, то вже б могли єдиній онучці зробити людський подарунок!, – не витримала невістка.

– Для того у неї є батьки, а я буду дарувати те, що й твої батьки.

– Мої батьки за кордоном не працюють!

– А яка різниця?

Я вже виплатила всю суму за квартиру і робила там ремонт. І вирішила, що годі з мене тих заробіток. Аж тут син зі звісткою – вони розійшлися, бо Альона, а я її називаю Олена, вирішила, що тут її нічого не влаштовує і подалася до своїх батьків на інший кінець країни, бо вона тут вчилася і так лишилася жити і зустріла мого сина.

Здавалося б, я мала перехреститися і жити далі, але… Але я ж за нею дивлюся в соціальній мережі, я ж бачу, які вона фото виставляє і від того мені волосся дибки! Як не застілля, то застілля…

Я пройшла весь шлях пошуку, була й в свахи, але ті так само мало цікавилися тим, де донька і де онука. Що за люди?

– Вона молода, то хай гуляє, – відказали на моє питання чи їм все одно в яких вона компаніях.

Прийшлося мені шукати невісточку Олену шукати власними силами і я її знайшла за улюбленим заняттям – гульбою.

Оксані вже було шість років, така мала, занехаяна, сидить і очима лупає на всю ту компанію.

– Я онучку забираю, а ти живи собі як хочеш, – сказала я і взяла малу за руку,- Пішли, дитино, я твоя бабуся Віра і ми їдемо до тата.

Вона мені щось говорила в спину, але я відчувала, як мене дитина все міцніше і міцніше стискає за руку і я вже не стримувала сліз. Ото мати!

Багато прийшлося нам пройти з паперами, але дитина офіційно з нами, син мій теж під пильним моїй оком стає на людину схожий, бо я сказала:

– Вже по гульках! Є дитина і треба про неї думати! Як ще ти її підведеш, то як вона буде жити? Який вона приклад в житті матиме?

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page