fbpx

Я вухам своїм не повірила, коли свекруха почала мене картати. Не сина свого, не чоловіка – мене. Дивлюсь на цю жінку і починаю розуміти, чого то її життя так склалось

Я вухам своїм не повірила, коли свекруха почала мене картати. Не сина свого, не чоловіка – мене. Дивлюсь на цю жінку і починаю розуміти, чого то її життя так склалось.

Я вам скажу, що ще при першому знайомстві мені те, як ставився свекор мій майбутній до своєї жінки не сподобалось. Неприємно вразило те, що він при мені, ще тоді чужій і не знайомій людині, почав їй вимовляти, за те, що вона і господиня не вправна і мама з неї не вийшла.

Я до такого не звикла. Як стосунки батьки з’ясовували мені ніколи не було чутно. На людях і при мені вони поводились рівно. Ото лиш як зиркне мама на тата з-під лоба, то вже він знав, що не правий. А тато так скаже “Люсько”, що мама тут же ставала схожою на котенятко маленьке.

Уже коли ми одружились то я побачила, що у домі свекрів все робить Ольга Павлівна, а Валентин Семенович лиш критикує і голос свій показує.

Свекруха дуже жалілась на свого чоловіка. Не раз розповідала, як важко було із малим сином при такому батькові. Говорила, що мріє його залишити, але не має куди піти. та шкода працю свою лишати.

І от, так сталось, що свекруха занедужала. Вона зателефонувала до нас із чоловіком і слізно просила поїхати до них додому, бо ж там і корова, і господарка, а ще ж свекор сам.

Приїхали ми по обіді а на подвір’ї поросята бігають. Виявилось, що вони вийшли із клітки, але свекор заганяти їх не став.

— Вони мені не треба.

Зайшли до хати а на столі усяка всячина із холодильника. Свекор бутерброд робив і ото все як є, лишив. Корову було також не доєно і не вигнано на пашу.

Коли вже я з чоловіком усе зробила і в дім зайшла, то Валентин Семенович так звисока:

— Їсти хочу.

Ну, я думала, що нічого не приготовано, але у холодильнику і каша і борщ. Кажу що їсти є що, зазирніть у холодильник. А той так на мене глянув, так грюкнув дверима, ніби я йому що не добре сказала.

Повернувся він увечері і знову:

— Їсти що?

Я саме дітей вкладала і сказала тихенько все те ж, що і в обід – каша і борщ у холодильнику, там же і котлети, я насмажила сьогодні.

І знову Валентин Семенович аж підскочив. Чую за хвилину уже він із кимось балакає. Прислухаюсь, а він свекрусі вимовляє, що вона його одного залишила, а йому і їсти немає чого.

Що ви думаєте? Свекруха моя вже наступного дня була вдома. .Бліда, ледь на ногах тримається, а першим автобусом прилетіла додому. Я саме із хліва вийшла, молоко несу, а вона до мене як розходилась:

— Я ж попросила, хіба часто звертаюсь по допомогу? Як ти так могла?

Стою із тим відром і нічого не втямлю: попоралась, корову здоїла, свиням дали, курчатка нагодовані і всі цілі. То що не так?

— Так важко було батька нагодувати? Він цілий день учора голодний ходив. Там же в холодильнику все є.

Тобто, я повинна була насипати, підігріти. сальця нарізати, хлібчика під ніс піднести, покласти ложку і серветку. Обійти батька чоловікового так, як обходить свекруха.

Дивлюсь на цю жінку, що ледь на ногах стоїть і яка з міста приїхала чоловіка годувати, слухаю, як вона не чоловіку і сину, а мені вимовляє і врапт мені стало зрозуміло, що шкодувати тут нікого. Хіба мене за наївну щирість.

Поїхали ми додому і вже я не хотіла більше слухати свекрушиного жалю на чоловіка і на свою долю. Стало зрозуміло, чого та жінка не має подруг і чому родина від неї відвернулась свого часу.

От тільки мені цікаво: а в вона хоч колись зміниться, прозріє?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page