Коли прийшла моя пенсія, то я вирішила продати квартиру і купити невеличкий будиночок в селі, а частину грошей віддати доньці. Проте, зять сказав, що у нього в селі є будинок його рідні, вони віддають чисто за символічну суму, тому я можу просто там жити, а мою квартиру вони будуть здавати, бо є діти.
Я погодилася, зять мені все в хаті поробив, провів воду, перекрив дах та й взагалі, ми з ним радилися на рахунок всього, бо я жінка скоріше міська, ніж сільська. В дитинстві лиш у бабусі бувала, а так все життя в місті.
Зять мене напоумив козу купити, приїздив косити і сушити сіно, ну все, як має бути. Так само ми й город всі садили, парник він мені зробив, щоб перчик і помідорчики вирощувати.
Отак я потроху освоювалася та всім хвалилася, які в мене квіти, яка розсада, грядки. І тут наче мухи на мед почали злітатися рідні.
Ні з того, ні з сього, приїхала до мене сестра, охала і ахала, пила молоко та їла сир, хрумкотіла огірочками і сказала, що все смачно і я господиня, але вона так би смакувала плодами моєї праці в місті. Я зірвала огірків, зелені, дала молока і грудку сиру. Приманила на свою голову.
На наступний тиждень вона приїхала з донькою і вже лазили по городу, як у себе вдома та рвали все, що бачили, бо воно домашнє і корисне.
Знаєте, якби у мене був цап, то вони б з нього теж три літри молока видоїли, моя коза Жанна була просто в шокови.
– Як тут в тебе добре. Ти дуже молодець, – казали і перли з торбами на автобус.
Знаєте, мені шкода, так, шкода все віддавати! Я люблю сестру, але ж я не для неї стараюся, а для своєї родини, а вони вигребли пів морозилки козиного сиру і то скаржилися, що я їм жалію дати, а вони ж родина.
Коли почалися ягоди, то вже була сестра і донька з чоловіком та дитина, витоптали полуницю, обірвали черешні і вже б до яблук лізли, але у мене не було ранніх.
– Як у вас тут добре, ви молодець, – казали і пакували сумки в машину.
Моя донька приїхала на наступні вихідні і тільки так я змогла трохи мати сиру та зелені, закривати компоти не було з чого.
– Мамо, а що це таке, – здивувалася донька, – невже так птахи об’їли черешні, що нема що й з’їсти.
– Ага, двоногі, – кажу я і давай розповідати про сестру.
Побідкалися і що зробимо? Не скажемо ж рідній сестрі, що нам теж і того і сього треба? Вона ж думає, що то саме росте, а ми ділитися не хочемо чи я просто не розумію таку поведінку.
На наступний тиждень приїхав зять і якраз сестра моя, звичайно, що зять все більше пакує в машину, а сестра тільки очима кліпає, а далі каже:
– Та лиши щось і нам, що ти все пакуєш. Ви кожного разу забираєте продукти, а ми раз в місяць приїдемо і то не можемо нічого взяти.
Зять витріщив очі і нічого не розумів, вже хотів розкрити рота, щоб щось відповісти, як його моя донька за руку і пішла пояснювати ситуацію.
Чи варто описувати, як зятя це дістало. Він тоді до сестри та й каже:
– Як приїдете картоплю допомагати копати та все по господарці робити, тоді й на подарунки розраховуйте, а так, то є така приказка: «Хто не робить, той не їсть».
Сестра тоді всіх за руки й додому, потім і не дзвонила мені і картоплю копати не приїхала. Образилася.
Чого, цікаво?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
