– До неї пів села по ночах лазить, а ти женитися, – я вже слів не добирала.
– Мамо, мовчіть, – казав мені син і ховав очі, свої зболені очі!
Ой, хіба я йому добра не хочу? Я йому хочу і дружину гарну і діточок своїх, але вже видно його така доля після того, що сталося.
Мій Сергійко дуже хороший хлопець, дуже. Знав, що Наталка при надії від іншого, але їй слова не сказав і я не сміла казати, бо ж давно знала, що ще зі школи за нею упадає.
Одружилися вони та стали жити, Сергійко до дитини як до своєї ставиться, а я Наталі кажу, що пора й про нову дитину думати, а вона все віднікувалася. А тепер відомо чого.
Отак з ним жила та користалася ним, хоч би крихточка віддяки була в її серці, то би так не вчинила. Але ж ні.
Як тільки приїхав її любчик зі світів, то вона йому одразу на шию і кинулася, як він тільки її пальцем поманив.
А мій Сергійко лишився сам і мусив сам перед людський пересуд стати. Звичайно, що він не витримав.
Став пропадати вечорами, не раз я його вела додому, не раз сварилася з продавчинями аби йому більше не продавали. Та ж же там.
– Я тут стою для того аби купували, – каже мені в очі і Бога не боїться!
Змарнів мій син, нема нічого від колишнього…
І однієї ночі постукала до мене оця Галька.
– Вже приморозок, а він в канаві, – каже і пішла геть.
Я й не подякувала, бо мені слова аж в горлі застряли – вже отака дівчина не хоче й «дякую» почути за мого сина, он куди він скотився.
Я вже йому зранку все сказала, до чого він дійшов, а він лиш почув, що вона його привела.
Коли вночі його знову не було, то я вже кинулася по селу обходити, бо ж приморозок, як іде він рівно.
– А де ж ти був, – питаю його.
– Де був, там вже нема, – відказав сумно.
Тепер я вже знаю, що до Галі ходив, а вона його й назад, сказала, що він їй не треба такий.
Став син задуманий, а тоді в місто поїхав, я вже не сподівалася, що вернеться, тільки молилася за нього.
Вернувся через кілька місяців і хоч худий, але вже на людину схожий – казав, що лікувався і тепер йому краще. Потроху вернувся до минулого свого вигляду, відновився на роботі, помагав мені по господарству.
Пропадав вечорами, але я думала, що він до якоїсь дівчини ходить, де ж я знала, що до Гальки!
І ось тепер каже, що буде женитися і їй просто не пощастило знайти гарного чоловіка, як і йому гарну жінку. То тепер вони один одного знайшли.
А я вже не можу витримати, адже у Галі дитина і невідомо від кого. Ну, хоч до батька дитини не втече і це добре, але хіба то має мене тішити?
Приводив її до мене, наче я її не знаю, а вона й сподобатися не хоче, мовчить і очима блимає. Дитина у неї вже величенька, десь років дев’ять, то хоч він обстановку якось звеселяв.
Я вже й не перечу, бо що вже, коли Сергій так реагує. Хай живуть, головне аби не вернувся до минулого.
Та й хата у неї своя, не буду ні я їй, ні вона мені очі мозолити. Єдине, що тепер мені треба міцно рота стулити, щоб нікому нічого не говорити аби не доносили до неї, що я незадоволена вибором Сергія, а то як прожене його, то знову візьметься за старе. А люди ж говоритимуть і ще й як, хіба я не чула, як перший раз мені за спиною шепталися? Нічого. Помовчу. Головне аби не гірше.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
