Мама з татом не дуже й переживали за це, бо ж тепер вони можуть себе повністю присвятити Інні, а я ж не пропаду, бо у мене «характер», який не лише важко переносити, але таку дитину взагалі неможливо любити, бо вона «не дається».
Я справді не пропала, бо й вивчилася і працюю по професії, також в особистому житті у мене теж все добре – ми з чоловіком живемо разом вже шістнадцять років, у нас двоє дітей і ми вже п’ять років живемо у власній квартирі, чому я просто несказанно рада.
Все у мене й далі було б чудово, якби не родинні проблеми, в які мене хочуть впхати сестра та мама.
Справа в тому, що за той час, поки я, егоїстка, була зайнята лише собою, сестра вийшла заміж і привела чоловіка в їхню двокімнатну квартиру. Мама з татом жили наче не у себе вдома, бо як чужа людина в хаті, то й ти не почуваєшся вільно і надумали вони, що пора квартиру розміняти на дві однокімнатні.
І все пішло чудово, вони розселилися та стали собі жити знову люблячою родиною, як тут вирішив зять відкрити власну справу і взяв кредит під заставу квартири.
А далі, як то часто буває, пішло все на купу: Інна зрозуміла, що при надії, курс валют злетів до небес і бізнес у зятя не пішов.
В результаті, вони опинилися на вулиці і пішли жити знову до моїх батьків в однокімнатну квартиру.
Тут вже шансів у молодого подружжя не було зовсім, тому вони розійшлися, а моя сестра продовжує жити в батьків.
Зять виїхав за кодон аби заробити грошей на нове відкриття бізнесу. Але вже минув рік, а він не лише грошей не висилає дитині, але й трубку не бере.
Пробувала Інна ходити до свекрухи, але та її звинувачує в тому, що нічого в сина не вдалося, а Інна хотіла швидких грошей і погане йому радила, тому вони й прогоріли.
Тому Інна зрозуміла, що у неї є лише батьки і їхня пенсія, щоб прогодувати її та немовля.
Але й тут не кінець, бо батьки вирішили, що ж у них ще є старша донька, яка просто зобов’язана їм допомогти в такий скрутний час.
– Ми знаємо, що ви плануєте купити машину, то позичте нам ці гроші, щоб ми купили більшу квартиру, бо так жити просто неможливо, – сказала мама.
Я мало печеньком не подавилася, яким мене частували на кухні однокімнатної квартири і чотири пари очей дивилися на мене з нетерпіння: треба було негайно дати гроші аби вони стали знову щасливими.
Я категорично відмовила, бо з якої радості я маю віддавати їм гроші, коли ми всією родиною мріємо про машину? Та мій чоловік засинає солодко лише тоді, коли перерахує гроші на машину і надивиться та начитається характеристик, відгуків власників і думку блогерів про ту чи іншу модель. І це я маю все перекреслити, бо їм нема на що жити?
– Як це ти сестрі та нам не хочеш допомогти?, – здивувався тато, – ми тебе хіба такому вчили? Родина – найцінніше, що є в житті, а ти тепер нам відмовляєш?
– Мені моя родина найцінніша в житті, тату, – сказала я, – А ви непогано й без мене справлялися, а тепер я вам чомусь пригодилася. Як не звали мене, коли вам було добре, то чого б це ми раптом стали родиною, коли вам вже зле?
Вони мені й дитину під ніс тицяли, що їй важко в такій атмосфері і я цілком вірю. Але ж не я це все створила, то чого я маю відповідати?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
