Я заміжня десять років як. Заробляли спочатку з чоловіком на навчання. а потім на житло. Коли зробили ремонт у власному гніздечку, задумались уже й про нащадків. Чоловік багато разів казав, що він ще в дитинстві хотів собі брата, але батьки не хотіли більше за одну дитину. Коли він був школярем, він уже знав, що в нього однозначно буде син. Я усім тим розповідям лиш посміхалась. Хіба ж я знала, чим вони для нашої сім’ї обернуться?
Слухала і думала, що це просто мрія з дитинства. У мене брат теж сина хотів, а вийшло навпаки. Але брат так любить свою донечку просто не надивитись. Я думати сміливо, що так у всіх працює. Як на мене, головне, щоб батьки разом зі своїми дітьми щасливі були. Син, чи донька, головне, аби здоров’я було, мудрість і мир в країні. Хіба ж не так?
А потім я відчула, що при надії. Чоловік ще на обстеженні сказав, що обов’язково буде син, мовляв, він за свою роботу відповідає. Думаю спеціаліст який мене оглядав навмисне, помилився щоб чоловік, відчепився вже від нього і від мене.
Після того, як чоловік дізнався, що буде син, увесь будинок він завалив дитячими, хлоп’ячими речами. На майбутнє став навіть купувати різні штуки. Розповідав, що вони з сином робитимуть як він його навчатиме. Поїздки, справи, допомога, увага, все він був готовий синові дати.
Чоловік мій чатував під будівлею, очікував, коли ж уже татом стане. Проте, все пішло не за планом і на світ з’явилась маленька принцеса з такими ж як у тата блакитними очима і білявим волоссячком. Я помітила як в той же момент як чоловік зрозумів, що не хлопчик, похмурнів.
Прям позеленів просто. Я сподівалася, що він перехвилювався. Думала, що все добре буде і він відійде. Але нічого не змінилось. Він не приходив до нас, питав телефоном як я і все. Йому навіть на ім’я дочки все одно було. На виписці без особливих радостей забрав, поцілував, букет віддав і забрав нас.
Пів року минуло, а чоловік доньку, навіть на руки не взяв жодного разу. У побуті все гаразд, мені і мама допомагає і свекруха. А ось у душі, мені дуже важко насправді. Я відчуваю провину, що нібито підвела чоловіка, засмутила його, розчарувала. А його мама каже, донечка твоя поки що маленька, як рости буде, так він і зрозуміє, що любить її. Бігатиме за нею і няньчиться. Але щось я маю сумнів.
Тепер він почав говорити про другу дитину. Він повністю виключає можливість, що цього разу не буде син. І тепер таких розмов дедалі більше. Він знову говорить, як роститиме сина, уже обрав ім’я і купив тому класний велик.
Я слухаю і ковтаю сльози. Дедалі частіше розумію, що у нас немає майбутнього. З якої сторони не поглянь – буде син, чи донька, усе не так складеться, як повинне. Діти будуть, або геть обділені увагою батька, або одна.
Радилась із мамою. Вона говорить, що варто зачекати і що все зміниться, але я в це не вірю. Все частіше плануюю своє життя, але вже без чоловіка.
А може це в мене стан такий і справді, потрібно потерпіти. Чи вже зараз збирати речі і починати жити своїм життям, бо з чоловіком сім’ї нормальної не буде вже ніколи?
11,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
