Мій син взяв у дружини жінку «з приданим», тобто з її донькою від першого шлюбу, причому дружина старша за нього. Не знаю, чим вона так привернула хлопця, тільки що повернувся зі служби, але син як голову втратив: «Люблю, все для неї зроблю, і до доньки звикну!». Але прожили вони всього чотири роки разом, тільки і нажили що спільного сина. Розлучення трапилося через характер невістки, вона весь час намагалася командувати чоловіком, хотіла підпорядкувати його на правах старшої, але у мого сина теж є своє чоловіче слово, з яким вона не рахувалася.
Син після розлучення виїхав дуже далеко: на далекий схід, його товариш по службі покликав на заробітки. Я через його від’їзд дуже сильно переживала, адже був синочок поруч, а тепер я сама. Довго не могла пробачити свою невістку, адже якби не вона зі своїми закидони, то жили б досі разом, поруч зі мною.
Гроші він на свого сина висилає, і для тутешніх місць це справжня зарплата – 9 тисяч гривень, не кожна мама стільки отримує від колишнього чоловіка. Але як кожній жінці, скільки їй грошей не давай, все одно мало. Тим більше на першу доньку невістка взагалі грошей від її батька не отримує – її колишній від них ховається, постійно в бігах.
Ось і вирішила невістка податися в столицю на заробітки. Вже не знаю, ким вона там влаштується зі своєю середньою освітою без професії, але вона запевняє, що столичні друзі їй допоможуть. Тільки от дітей їй подіти нікуди: її мама категорично проти, та й дітям не діло жити в сільському домі без зручностей. До того ж її мати не надто відповідальна жінка, внуки там взагалі покинуті будуть. Сваха навіть від старшої внучки відмовляється. Невістка просто благає мене взяти до себе дітей, поки вона там заробляти буде. Каже: «Ну яка користь з цих 9 тисяч на трьох людей, а якщо куди і йти, то тільки копійки отримаєш!».
В принципі, я не проти. Я пенсіонерка, в моєму домі 3 кімнати, є невеликий садок. На рахунок свого онука я слова не скажу, але дівчинка мені не рідна, тим більше з таким же характером як у її мами. Але нічого не поробиш, дитину ж не можна залишати на вулиці. Невістка каже: «Всі гроші від вашого сина все одно будуть вам йти, погоджуйтеся!». Ага, то їй мало цих грошей, то 9000 на дітей вистачить. А її доньку, між іншим, цього року в школу треба буде збирати! Я запропонувала такий варіант, кажу: «Заради бога, зі своїм онуком ми самі розберемося – син буде грошики надсилати, та й у мене пенсія, але на доньку давай зі свого заробітку частину. Враховуй, я їй буду не стільки бабусею, скільки нянею, і це нормально, що за догляд за дитиною платити треба!».
Спочатку вона образилася: мовляв, серця у мене немає, вона хотіла відкласти і з великою сумою приїхати сюди, щоб нормальне житло купити. Та й взагалі, їй треба там влаштуватися, за оренду житла гроші віддавати. Потім ніби як навіть їхати передумала, спілкуватися зі мною перестала. А зараз знову від неї боязкі дзвінки пішли, мовляв, їхати треба, але для початку вона буде висилати не так багато: 2 тисячі на місяць, вона вже підрахувала, скільки зможе давати. Але я кажу тверде «ні», в столиці заробітки хороші, на доньку треба висилати п’ять, не менше. Потреб багато, дівчинка росте, їжу і одяг треба купувати! Чому коли жінки деруть з чоловіків гроші на дітей, вони не церемоняться, а тут торг почався?
Загалом, вона потихеньку збирається. Злиться на мене, але на варіант в п’ять тисяч на доньку погодилася. Я її попередила: затримаєш хоч на місяць, то повертайся, інакше подам заяву. Ображається на мої слова, каже, що якби вона була така багата там, то могла б тут і справжню няньку знайти, щоб її не дорікали. Ні, ну хіба я не права? Вона і їде туди не для того, щоб самій на широку ногу гуляти, а щоб дітей забезпечувати! І це я ще за рідного онука нічого не вимагаю!
Мирослава.
Фото ілюстративне.
