Я була закохана в Сашка ще зі школи і тяжко переживала, що йому подобається інша дівчина, Дарина. У них настільки все було серйозно, що вона чекала його з армії, а я в той час якраз закінчувала школу.
Два роки не пролетіли непомітно, і Дарина за цей час знайшла іншого хлопця, а Сашко вернувся додому і тяжко переживав таку втрату дівчини.
Я ж крутилася навколо нього, усміхалася і просто сяяла від щастя, коли на одній дискотеці він мене запросив на повільний танець.
Ми почали зустрічатися, але я бачила, як він ходить попри Даринину хату, коли вона приїжджає до батьків, як дивиться на неї, коли бачить в селі. Але я вірила, що моє кохання все змінить, головне ж, що він поруч. Ми переїхали в місто, маємо двоє дітей, гарну роботу, квартиру.
Зараз діти вже одружені і роз’їхалися від нас, але ми жили доволі добре. Я б не сказала, що Сашко якось гуляв чи випивав, ні, все було навіть добре.
Так, він був доволі відсторонений, не таким ніжним, як би мені хотілося, але ж не це головне. Він поруч, у мене діти від нього і з його рисами, я й на таке щастя не розраховувала.
Я знала, що він любить, чим захоплюється, чого прагне і старалася все наше спільне життя цьому відповідати.
Я старалася завжди тримати себе стрункою, бо бачила і чула, як Сашко ставиться до зайвої ваги. Він сам був спортивним і мене до цього привчав.
Якщо ви бачили інколи літню пару, яка підтюпцем в будь-яку пору року бігає повз вас, то це отак виглядатимемо ми через років десять.
Отож, наче все у нас було добре, доки не дізнався Сашко, що Дарина вернулася в село, вона пішла від чоловіка і це донесли швидко йому.
– Я ніколи тебе не любив, ти сама це знаєш. Я виростив наших дітей, забезпечив їм майбутнє і на цьому вражаю, що я свій обов’язок перед тобою виконав. Тепер я хочу пожити для себе, мені до пенсії ще п’ять років, але буду з села доїздити на роботу. Квартиру лишаю тобі, частину збережень забираю. Думаю, що розійдемося по мирному, ти ніколи не була скандалісткою.
– Звичайно, як скажеш, – я не знала, що й думати, як тут сваритися, коли він був зі мною чесним всі ці роки?
Та й залишатися в його спогадах з перекошеним лицем я не хотіла. Може, я не така красуня як Дарина, але щось приємне в мені є. Хай я буду в спогадах хорошою дружиною… По суті він все правильно зробив, адже ми відкладали гроші на чорний день, і там його більша частка, то він має на неї право.
Я спакувала його речі, він позносив в машині і поїхав в батьківську хату.
Я залишилася в квартирі сама і вже тоді дала волю почуттям.
Що казати дітям? Що казати рідним? Як це все взагалі має бути? Я ж так надіялася, що ми доживемо віку разом.
Я зателефонувала на роботу і сказала, що беру відпустку за власний рахунок. Не хотілося просто нікуди виходити. Зателефонувала доньці і запропонувала їй свою допомогу.
– Доню, у мене відпустка, можу приїхати і допомогти з дитиною, – сказала я, бо залишатися в квартирі було просто неможливо.
Донька радо погодилася:
– Чудово, я за той час до стоматолога сходжу і багато ще куди!
Я ні слова їй не сказала за батька, бо не хотіла нічого пояснювати, бо й не знала, що казати. Тиждень швидко пролетів і я так натомилася з малечею, що вже була рада їхати додому.
Рідне місто зустріло мене гарною погодою і я поспішила на трамвай, коли мій погляд зачепився за щось знайоме.
Я придивилася і очам не повірила – Дарина! Де й ділася та струнка тендітна жінка!
Я уявила Сашкове обличчя, коли він побачив цю паню… Настрій у мене піднявся прос то в стократ!
Я усміхалася всю дорогу і наче дівчинка випурхнула на третій поверх. Вдома мене чекав несподіваний гість…
– Ти цей… Я погарячкував… Ти ж мене пробачиш?
А я от не знаю чи пробачати?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота.
