Я знала що довго вони разом не витримають, але не очікувала що першою до мене прибіжить не чоловік, а свекруха. Вже за тиждень прямо у домашніх капцях по снігу вона до мене й прийшла.
— Чого ти у холодній хаті? – каже мені невдоволено. – ні дров, ні газу тут. Ану збирайся і додому. Що за концерти влаштовуєш?
Мені смішна була така її опіка. Згадала аж за тиждень про невістку, а до того де була? Знала я що не холодна моя хата і моє здоров’я її бентежить і турбує. Не змогла свекруха і тижня в однім домі із сином прожити. Чи він із нею. Але про все по порядку.
— Олено, ти можеш сказати, що це на вечерю? Макарони з сиром?
— Так, мамо Любо. Це швидко, а ми з Андрієм сьогодні трохи затрималися на роботі.
— Швидко, кажеш? А де борщ? Де котлети? Андрій звик їсти нормально, а не ось це все нашвидкоруч.
— Мамо Любо, я ж не проти борщу й котлет, але не кожного дня є час їх готувати. Завтра в мене вихідний, я зварю щось більш ґрунтовне.
— Завтра, завтра. А сьогодні Андрій що? Знову залишиться голодний?
— Андрій сказав, що йому це смакує. До речі, він сам попросив зробити щось легке.
— Ну звісно, він нічого тобі не скаже! Він завжди мовчить, а потім до мене жаліється, що не так його годуєш. – не здається моя свекруха.
— Це точно? Андрій сказав, що задоволений, і навіть дякував мені за вечерю.
— Ну, звісно, а шо він тобі скаже?. А потім приходить до матері і кажуть правду.
— Мамо Любо, я справді стараюся. Можливо, ви дасте мені свій рецепт борщу, і я приготую його так, як любите ви? – вже починаю закипати, бо ж чоловік точно на вечерю борщ не їстиме.
— Ти диви яка скора? Ще мені тебе вчити, – пирхає свекруха, – Мама твоя повинна була того зробити і бабуся, а не свекруха. Теж мені невістка, ще мушу вчити заміжню жінку, – говорила вона доїдаючи макарони запечені із сиром.
Відколи свекруха переїхала від другого свого чоловіка у нашу, чи то пак. свою колишню хату, то в нас так завжди. Любов Ігорівна була мною не вдоволена і захищала свого сина.
— Андрію, ну поговори ти з матір’ю, – просила я чоловіка не раз, – ну чесно, я ж не дівчина, мені сорок три. Зрозумій, я таке довго не терпітиму.
— Мамо що за фокуси, – казав у таких випадках мій чоловік, – Дорослі жінки. миріться.
Однак, свекруха не збиралась спинятись. Коли я зрозуміла, що наше життя все більше схоже на Кайдашеву сім’ю я не витримала і зібравши речі пішла у свій дім, що пустував відколи я заміж вийшла за Андрія.
Чоловік образився дуже за цей вчинок. Мало того, що напередодні свят я пішла, так ще й узагалі узяла і пішла, а мала б усе стерпіти, бо ж казала, що кохаю його.
Знаючи характер матері мого чоловіка, я думала що він до моєї хати прибіжить скоро, але не вгадала. Уже за тиждень прямо в домашніх капцях по снігу до мене прибігла свекруха:
— Що то ти надумала таке? – каже голосом обуреним, – Хата холодна, ні дров, ні газу. Чого тобі тут сидіти? Додому повертайся, не вигадуй тут нічого.
Мені аж смішно стало:
— А що, мамо Любо, трапилось? Чого то ви раптом про мене згадали?
— Я тричі, тричі заміжня була, але такого чоловіка вередливого ще не бачила. Ти як мені його розбалувала, га? От тепер іди сама і годи. То сорочку йому білу випрасувати краще, то борщу він не буде їсти двічі на день, то сало я затовсте до столу подала. Що це за новини такі? відколи чоловік у домі командує? У мене не так: я зготувала і ніхто і слова мені не казав ніколи. А тут? Носом круте і все йому не те. Та ще й норов який? Чого стоїш, – командує свекруха. – Іди готуй гречку з м’ясом але не таку як у мене, а якусь свою, бо наш Тузик уже на кулю схожий, що не приготую все собаці йде.
Я співчутливо головою похитала, поцокала язиком і відправила свекруху додому з Богом. Та й робота у мене була – машину із дровами чекала.
Бачте ж як вийшло: поки я жила з Андрієм, то якось так і мирилась і терпіла. А як цілий тиждень сама собі господиня. хай і в холодній хаті, то ж по іншому на все й поглянула.
Свекруха ще двічі приходила, щось доводила, Андрій ось учора був, сказав збиратись і йти додому.
— А чого мушу йти у чужу хату в невістки, як маю свій дім? – запитую. – Ти скільки про мене не згадував? та що там, до того як я пішла захистити не хотів. ну так скажи, що мене чекає в твоєму домі кращого, ніж маю тут, у своїй хаті?
Ходять вони по черзі, друзів і сусідів просять зі мною побалакати. Ну але я вже й не думаю про те – роботи маю коло хати купу, треба все встигнути.
А вони хай самі собі розбираються. Ну хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
