Жили-були на світі дві подруги: одна – красива, а друга – добра. Доля врівноважила їхні шанси, але це для казки, а життя просто оселило їх поруч чи стикнуло за однією партою, чи в одну пісочницю. Тобто, зв’язок був давнім і тривалим, що унеможливило потрапляння туди якоїсь іншої персони. Вони завжди були разом. Разом ходили в школу і на гурток рукоділля, не любили фізкультуру і дивилися одне і те ж по телевізору. Їхній світ був одноманітним, тому й вони не бачили причин, чому мають не дружити.
В юнацький період їхня дружба була взаємовигідна, бо добра подруга ділилася речами і косметикою, а красива приваблювала хлопців. Тому деякі «браковані» діставалися Добрій в надії, що Красива колись передумає.
І ось настав момент, коли Красива глянула направо, глянула наліво і не побачила біля себе достойного красеня. Але побачила, що Добра подруга занадто щаслива з таким собі хлопчиною. А це, знаєте, було досить дивно спостерігати, бо цей «неправильний» не зник з лиця землі, а досить щасливо виглядає поруч з людиною, яка б мала підтримувати культуру сортування. Отже, Красива відчула чомусь себе зрадженою.
Може, через те, що подруга не була такою ж нещасною? Не відомо. Але відомо, що вона прошепотіла щось раніше відкинутому хлопцеві і той, мов цуцик, щасливо побіг за нею. Красива все продумала до деталей і могла з закритими очима побачити цю сцену: хлопець каже добрій, що ніколи її не любив, а завжди вірив і надіявся, що красива передумає. А вона стоїть на узвишші і милостиво дозволяє нести їй сумочку.
– Нащо ти так вчинила? – якось зачерствіло прошепотіла Добра.
– Я зробила тобі послугу. Ти б мала подякувати, що він покинув тебе тепер, а не через десять років з дітьми.
– Навіщо ти це зробила?
– Для тебе я це зробила, чи ти геть нічого не розумієш?
– Навіщо ти це зробила?
– Зрозуміло, що дякувати ти мені не будеш. Нічого. Я вмію чекати.
Звичайно, Добра не перетворилася на Крижану королеву і не знищила Красиву, вона ж ДОБРА. Вона пробачила чи забула, не відомо. Просто почала віддалятися, не телефонувала, не приходила на зустрічі, віддалялася, як могла. Красива не дуже й мала часу на вияснення причин, бо вона на неї образилася, по-перше, а по-друге, якраз зав’язала стосунки з чудовим хлопцем. Вони були закохані – заручені – одружені! Роки пролетіли в любові і щасті. І якось на вулиці вона зустріла свою давню Добру подругу. Усміхнулися, розцілувалися і розговорилися за кавою в маленькій кав’ярні.
– Я просто щаслива і всі ці роки, що ми не бачилися, навіть не рахувала їх. У мене чоловік, діти і робота. Все добре. А ти як?
– У мене теж все добре. Я працюю, живу з мамою, бо тата вже нема, а їй одній самотньо. Не одружена.
– Сумно, як на мене. Вибач, але завжди говорю все в очі, хоч декому й не подобається. Ти могла б мати чоловіка і родину. А ти тут переді мною в цій старомодній одежі геть себе запустила. Ти ж ще можеш все виправити і змінити.
– Так. Я знаю, що ти дуже прямолінійна. Завдяки твоїй прямолінійності я зрозуміла, що близькі люди зачіпають найсильніше і, що найстрашніше, на них не можна злитися, бо вони ж найрідніші. Тому мені так добре. Я нікого не люблю і мене ніхто не зачіпає. Тепер я можу тобі подякувати за це.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
