fbpx
Історії з життя
Як побачила мене на подвір’ї свекруха, та як звела руки до неба: «Ой, матінко-голубонька, подивись, що ми з нею робитимемо? Воно ж городське та ще й не нашинське – книжки читати та на піанінах грати… А хто ж мені допоможе худобу порати, город доглядати, у хаті господарювати? Та я ж думала і сподівалась, що ти, сину, візьмеш заміж Олену, сусідку нашу

Мій чоловік мене з армії привіз – таке собі куценьке, кирпате, тоненьке, як лозинка, дівча. Василь служив у Сибіру, а я бібліотекарем у військовій частині працювала – так і познайомились, а потім іскра спалахнула, а там і справжнє кохання.

Так закохалась, що на край світу з милим би помандрувала, хоча батьки не схвалювали моє раннє заміжжя, та ще за хохла, як вони казали…

Як побачила мене на подвір’ї свекруха, та як звела руки до неба: «Ой, матінко-голубонька, подивись, що ми з нею робитимемо? Воно ж городське та ще й не нашинське – книжки читати та на піанінах грати… А хто ж мені допоможе худобу порати, город доглядати, у хаті господарювати? Та я ж думала і сподівалась, що ти, сину, візьмеш заміж Олену, сусідку нашу. Що сама дівка гарна та дебела, робота всяка в руках горить, що й рід їхній увесь знаю – з діда-прадіда путящі та працьовиті…»

За матеріалами – Уют.

В очах затьмарилося – як я тоді не підхопила свою валізку та не дременула додому, порогу свекрушиного не переступивши? Мабуть, тому що Василя любила дуже.

І якось серцем своїм відчула, як то воно важко матері – вимріяти одну невістку, а несподівано зустрічати зовсім іншу з незнайомої родини, з далекого краю. З очей закапали дрібні сльози.

– То що, нам повертатись назад? – тихо запитав Василь. Зітхнула мати, витерла краєчком хустки очі, двері відчинила:

– Заходь, сину, заходь, дочко. Слава Богу, відслужив і пару знайшов, – мовила вже зовсім іншим голосом – теплим і люб’язним. І я відчула, що вона не хитрує і душею не кривить. Просто жінка швидко підпорядкувала свої миттєві почуття здоровому глузду: адже може залишитися при власних амбіціях з омріяною невісткою, але втратити дещо більше – рідного сина.

По обіді почали нехитрі свої пожитки розпаковувати. Василь вийняв плакат із портретом Алли Пугачової, на стіну лаштує.

– А то що за дівку чіпляєш? При матері, при жінці? Геть совість прослужив?

– Та то, мамо, відома зараз співачка – Алла Пугачова, – усміхаюся. – Живцем він її зроду не бачив і хтозна чи побачить.

– А ти, серденько, не захищай. Вибрав жінку, то нема чого на інших дивитися. Бо з цього манівці тільки починаються. А там поведе, то не зчуєшся куди. Ото побралися, то тепер дивіться одне на одного. На це роздивляння життя не вистачить, якщо по сторонах очима прясти, – суворо подивилась на сина.

Василь без слів зняв той плакат.

А мені так весело, так радісно і спокійно стало, що й розцілувала б свекруху. О, яка, виявляється, вона мудра жінка!

Тридцять років живемо поряд із свекрухою, мені в неї вчитися, не перевчитися, а на чоловіка – дивитися не надивитися. У домі нашому мир та злагода. А я з часом не тільки мову вивчила, а й за худобою доглядаю, і город сапаю, і борщ та вареники готую. Мама радіє онуками та пухові шалі плете. Усім із гордістю розповідає, що невістка її навчила. А я дякую їй за доброту та життєву мудрість…

Автор – Тетяна Сокоть.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.