Ось після цих слів його і не було більше. Він і договорити не встиг, зібрала я йому його рибу і виставила за двері.
Мама живе одна, ми часто приїжджаємо в гості. Ось якось і зайшла у нас розмова про сімейне життя, про чоловіків.
Питаю, мамо, залишмо батька, це окрема тема, але ось був же військовий, такий позитивний. Чого заміж за нього не вийшла? Адже він кликав.
А пам’ятаєш, каже, він до нас з рибою приїхав.
Пам’ятаю звичайно, дев’яності були. Та й рибка не з дешевих.
А що, запитую, далі було? Бо ж більше я його і не пам’ятаю в нашому житті.
А я, розповідає мама, рибку приготувала, та й до рибки наготувала, стіл накрила. Йому шматочок поклала, тобі. А він так і свердлить тебе очима. Дивиться, як ти їси. Ти тільки вийшла, а він і почав розмову, мовляв як так, дитину рибою дорогою годувати. Вистачило б і картопельки. Ось після цих слів його і не було більше. Він і договорити не встиг, зібрала я йому його рибу і виставила за двері.
Мама моя володіє винятковою волею і характером. Завжди казала, що якщо лише щось не так, ось тільки перший маленький дзвіночок, гнати зі свого життя треба людину, не роздумуючи довго.
У мене так не виходить. Я починаю виправдовувати якось вчинки. Думаю, що чоловік ось так хотів сказати, я просто не так зрозуміла. Адже не міг же він… Ні, що стосовно дітей, нікому б ніколи не дозволила навіть подивитися якось не так.
Ось і за плечима невдалий шлюб. Якби ж прислухалася до мами колись…
Зараз я заміжня. Щаслива. Чоловік, як прийнято говорити, взяв мене з дітьми. Хоча не люблю я цього виразу.
І якби чоловік не вибудував нормальних стосунків з ними, якби не прийняв, не було б нічого.
Спасибі матері за всі життєві уроки. З роками розумію, що вона завжди (ну майже) буває права.
Бережіть своїх мам.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
