Розлучення батьків я пам’ятаю погано, мені тоді було всього чотири роки, але на згадку про цю подію моя бабуся, мамина свекруха, переписала квартиру на мене, зараз ми в ній і живемо.
Бабуся всіма силами намагалася перешкодити розлученню, але в неї не вийшло. Вона вважала, що ініціатором був батько, тому й переписала на мене житло.
Мама завжди теж була такої ж думки. В результаті ми з батьком перестали спілкуватися. Головною причиною була нескінченна образа і те, що мама оберігала мене від усього світу. Мама мене супроводжувала до школи та зі школи, намагалася догодити з їжею, одягом, іграшками, і не давала кроку ступити самостійно.
Вже студенткою я ледве вмовила маму не зустрічати мене з інституту. Якщо я затримувалась максимум на десять хвилин від розрахункового часу, відразу починався потік дзвінків: «Ти де? Я вже цілу годину на тебе чекаю, хвилююся!»
Всі мої пояснення, що я вже доросла, студентка, що можу затриматися з друзями, піти нарешті на побачення, мама не сприймала, а остання можлива причина просто виводила її з себе. «Яке побачення! У тебе навчання, забудь. Узагалі шлюб це величезна яма і я не дам тобі у неї потрапити!».
Зараз я маю нареченого, у нас чудові стосунки, більш того, я скоро стану матір’ю. Як сказати про це мамі – просто не знаю. Мама з огляду на останні події узагалі мене від себе не відпускає. Вона часто плаче і каже, що я єдине, що тримає її на цім світі. Говорить, що якщо я надумаю піти з дому, вона просто не переживе цього.
Не знаю, що робити? Розумію, що мама цієї новини не витримає. відкладаю з дня на день. Дуже хочу бути щасливою, але і маму шкода. що ж мені робити?
06,11,2022
Головна картинка ілюстративна з вільних джерел.
