fbpx

Якось господиня запросила мою родину на день народження її чоловіка Віктора. Ми з татом і мамою придбали подарунок і приїхали до них. Зустрічаючи нас, Аня жестами показувала мені то на шафу, то на вітальню, прикладаючи палець до вуст. Я нічого не зрозуміла. Мене здивувало, що нам запропонували пройти на кухню. Тато запитав, де іменинник, щоб привітати й вручити подарунок. Аня відповіла, що він у вітальні, з ним Галя, про день народження їй не сказали, вже й не знають, як її випровадити, щоб накрити стіл, і змовницьки підморгнула, що нас чекає сюрприз.

Коли мені сповнилося 25 років, рідня забила на сполох, що я ще незаміжня. Вони й до того вже років зо п’ять компостували мені мозок, вишукуючи женихів, але в тому році був справжній капець: що ти собі думаєш, що все відкладаєш, хочеш старою дівкою залишитися, не можеш десь на курорт поїхати, через газету познайомитися, все гроші заробляєш, а кому то все залишиш.

І якісь часописи з рубрикою “Кому за тридцять” мені підсовували. І яких тільки женихів мені не нав’язували! І старших на 10 і більше років, і молодших років на п’ять, і вдівців, і розлучених, і старих холостяків. І що головне, як на мене, схожу на підлітка, невисоку й струнку, сваталися старі й, м’яко кажучи, некрасиві.

Що поробиш – село і люди. Ще років тридцять тому ота селянська ментальність не одному й не одній зіпсували життя. На щастя, люди стають мудріші, залізна завіса впала, кордони відкрилися, і народ побачив, і почув, і відчув цивілізований світ.

Яких тільки женихів тоді мені не нав’язували! І старших на 10 і більше років, і молодших років на п’ять, і вдівців, і розлучених, і старих холостяків, якщо вже не казати про малих зростом або занадто високих. Ну ніби хтось наврочив чи поробив мені із тими женихами. Хоч я була настільки скептична, що в ніяку долю, ворожіння, привороти-відвороти не вірила.

Коли я жила на квартирі з господарями, вони полюбили мене й вирішили засватити мене за свого родича.

Він був гарним хлопцем, але невисокий, тобто був однакового зі мною зросту, що мені дуууже не подобалося. Спочатку тьотя Аня, а це був її племінник Олег, познайомила його з Галею, сусідкою з під’їзду, яка дуже хотіла заміж, а було їй вже за тридцять.

Стосунки Олега з Галею почалися ще до мого влаштування на цю роботу, де Галя працювала медсестрою. Але мою господиню щось не влаштовувало в ній, і вони зі своїм племінником переключилися на мене, а коли я не приймала залицяння Олега, залучили в цій справі моїх батьків.

Якось господиня запросила мою родину на день народження її чоловіка Віктора. Ми з татом і мамою придбали подарунок і приїхали до них. Зустрічаючи нас, Аня жестами показувала мені то на шафу, то на вітальню, прикладаючи палець до вуст.

Я нічого не зрозуміла. Мене здивувало, що нам запропонували пройти на кухню. Тато запитав, де іменинник, щоб привітати й вручити подарунок. Аня відповіла, що він у вітальні, з ним Галя, про день народження їй не сказали, вже й не знають, як її випровадити, щоб накрити стіл, і змовницьки підморгнула, що нас чекає сюрприз.

Аня пішла у вітальню сказати, що приїхали її родичі з села з важливою розмовою. Галя зрозуміла, що має піти. Тільки за нею зачинилися двері й почулися кроки по сходах, як із шафи вивалився…Олег.

То це і є той сюрприз?! Я була прикро вражена, батьки просто здивовані, мама інтуїтивно зрозуміла, що це жених її доньки пішов на таку жертву, переховуючись від своєї колишньої, що згодом і підтвердила господиня.

Вона прямо казала, яка ми гарна пара. Я ж ледь стримувала злість. Мама вже була б рада видати мене заміж хоч за кого, щоб я в старих дівках не залишилась, але тато особливого захвату не виявляв. Очевидно, він мене зрозумів.

Погостювавши й запросивши Аню й Віктора до нас, ми вирушили на автовокзал. Родина іменника нас проводжала до самого автобуса. Олег просив мене, щоб не триматися разом із ними, а йти в кількох метрах позаду від них.

Він почав говорити, як сильно закоханий, а в мене з’явилася можливість перервати його освідчення і сказати тверде й рішуче “ні!” Хлопець аж зблід і перемінився в лиці. Мене це навіть злякало, але не було ні краплі жалю. Мене б хто пожалів! Вже дістали ці сватання!

Кажуть, всі дівчата мріють вийти заміж. Аякже. Виходить, не всі. Бо це вже було не перше, але й не останнє невдале залицяння в моєму житті. Чи мені не судилось зустріти справжнє кохання, чи мені не щастило із женихами – не знаю. Тьоті Ані сказала, що Олег – просто чудовий хлопець, але я не хочу бути суперницею Галі, адже працюємо в одному колективі. Я знайшла собі іншу квартиру, мовляв, то близькі родичі кличуть до себе жити, а згодом змінила і місце роботи.

Зараз мені так багато років, що аж самій озвучити страшнувато. Я й надалі сама. Чому? Є ще кілька історій, але не буду стомлювати. Бо хотілось би скоріше розповісти про Віктора й Аню. Він із Луганська, вона з Верховини. Але й у них не склалося подружнє життя. Але це вже зовсім інша історія.

You cannot copy content of this page