fbpx
Світ
Якщо, наприклад, забула покласти в чай цукор, як вибачення – кланяєшся ледь не до підлоги: українка розповіла про роботу в Японії

Вікторія Верескун із Полтавської області 12 років мешкає в Японії. Як потрапила до країни та про свою першу роботу розповіла виданню Gazeta.ua.

“Вперше в Токіо приїхала у 19 років. Друзі на той час їздили в Японію виступати в шоу-програмах. Я також вирішила попрацювати танцівницею. Але на кастингу запропонували місце моделі у компанії, що займалася продажами “Мерседесів”, – розповідає Вікторія Верескун.

Під час роботи в авто-салоні українка мала один вихідний на місяць. Часто спала по чотири години на день. Але за те отримувала досить велику на той час зарплату – 10 000 ієн в день. Тобто 2,5 тис. грн. Також давали премії.

“Графік був важким, проте робота подобалася. Головним обов’язком було стояти і посміхатися на виставках машин. Вивчала англійською мовою інформацію про автомобіль, щоб консультувати клієнтів. Згодом завчала те ж саме японською, хоч і не розуміла, що кажу. Також працювала у самому офісі. Подавала клієнтам каву чи чай. У вільний час натирала машини до блиску, прибирала пил страусовим пір’ям. Якщо були вечори для клієнтів, мене та інших дівчат запрошували як прикрасу. Начальники купували сукні і туфлі, які потім дарували”.

Читайте також: Українка про заміжжя та життя у США: типова американська сім’я гарує з ранку до ночі, має 12 оплачуваних вихідних на рік і не знає, куди їх всунути

У світі японський сервіс знаходиться на першому місці. Велику увагу роботодавці приділяли правильному обслуговуванню клієнтів, каже українка.

“Десь три місяці нас вчили правильно кланятися. Шикували в ряд і лінійкою вимірювали нахил. При зустрічі він мав бути 15 градусів. Якщо клієнт щось купував, то усі 90 градусів. Якщо наприклад забула покласти в чай цукор, як вибачення – кланяєшся ледь не до підлоги. Також під час розмови із клієнтом було важливо присідати перед ним на одне коліно. Говорити, дивлячись знизу вверх. Для нас це дико, але тут – норма. Так обслуговують навіть у найдешевших магазинах”.

“Важливим було підтримувати зовнішній вигляд. Жила разом з іншими дівчатами та начальством у будинку, де розміщувалася фірма. Щоранку нас зважували, щоб не набрала зайву вагу. Записували найменші відхилення у грамах. Вечеряли і обідали в ресторані разом із роботодавцями. Вони не дозволяли замовляти хліб і рис. Зате не обмежували у фруктах і овочах. Якщо хтось із дівчат їв після шостої вечора, виписували штрафи від 2 тисяч гривень. Також перевіряли на чесність. Часто залишали в кімнаті з відкритим сейфом, забували на столі гроші”.

За словами Вікторії Верескун, роботу моделі довелося залишити після одруження. Адже в Японії дружинам не прийнято працювати. Зате досі підтримує хороші стосунки з роботодавцями. А чотири роки назад, в своє задоволення почала працювати викладачем в українській недільній школі “Джерельце”.

“Зараз у школі 47 учнів і 7 вчителів. Наймолодшим учням по два роки, найстаршому 16 років. Діти вчать українську мову і літературу, малювання, граматику, музику, історію, народні обряди. Я викладаю театральне мистецтво, бо ще в Україні здобула освіту режисера. Вчу їх вимовляти українські звуки, танцювати та співати. Ця робота не приносить доходу. Зате отримую задоволення від того, що навчаю дітей не забувати та любити батьківщину”.

Фото – Gazeta.ua.

Опубліковано 29 січня 2019 року.

facebook