fbpx
Історія
Є у мене бабуся. Їй 88 років. Ви думаєте, це – старість? Я доведу вам зворотнє

Чи вірне твердження, що чоловіки бояться cмeрті, а жінки – cтpоcті? На своєму прикладі я хочу поділитися не вигаданою історією. Йтиметься про другу частину фрази, так як про жінок мені розповідати простіше, тому як належу я саме до їхнього числа.

У десятому класі моя подруга Катька стала із загадковим виглядом, сіла за парту і витягла з сумки гламурний бабський журнал. Джерело

– Наталя, – сказала вона, – ти бачиш у мене гусячі лапки?

Я сповзла під стіл, але вона не вгамовувалася.

– У тебе теж є! – з серйозним виглядом сказала вона і дістала дзеркальце.

Якщо коротко, то гусячі лапки – це зморшки по зовнішній стороні очей, що з’являються з віком. Розташування цих зморшок особливо помітні, коли смієшся або щуришься. Гламурний журнал закликав боротися з ними за допомогою якогось крему по шаленій вартості. До кінця уроків всі дівчатка в класі знали про існування у них гусячих лапок, в зв’язку з чим настрій був безнадійно зіпсований. Так, в свої шістнадцять, ми вперше відчули перший подих старості.

Минуло кілька років, і моя старша сестра відзначала своє тридцятиріччя. Старша за мене вона на 10 років, але я була запрошена в дівочу тусовку. Треба сказати, дівчинкою була я досить ботанічною, вчилася на п’ятірки. Не сказати, що з подругами ми не пустували і ніколи не пробували міцний aлкoголь, але те, що я бачила на дні наpoдження у сестри, потрясло мою уяву.

Дівчата в районі тридцяти веселилися вільніше, азартніше, aлкoголь лився рікою, теми для розмов були цікавішi, ігри та конкурси в дівочому колективі нагадували мені доросле кіно, і тоді я подумала: а може ну їх нaхрeн, ці гусячі лапки?

Нещодавно моїй мамі перевалило за шістдесят. Мама товариська, і у неї купа подруг, плюс-мінус її ровесниць. Як і багато жінок, що наpoдилися в 50-ті післявоєнні роки, мама і всi її подруги мають надлишкову вагу, що, втім, анітрохи не заважає їм веселитися. Є у них одна традиція.

Ні, в баню вони ходять щосуботи, але є більш святе – щоліта вони їздять на чорноморське узбережжя. Десять дівчаток-красунь від 55 до 65 років, вагою від 90 до 100 кілограм, відпочивають там так, як може дозволити собі уяву. У всіх подружок різна доля, але в цілому – схожа. Молодість – весілля – діти, наполеглива біганина на роботу, праця, заробітки, сварки з чоловіками, примирення, внуки – садки, розлучення-весілля, поради молодим, і так до нескінченності.

Читайте також: МІЙ ЧОЛОВІК НЕ МОЖЕ МАТИ ДІТЕЙ. Я ВAГIТНА ВІД ІНШОГО. І ВІН ПРО ЦЕ ЗНАЄ

І ось, здавалося б, борг батьківщині відданий, діти виросли, і багато хто вже самі стали батьками, подруги потихеньку виходять на пенсію, позаду – бурхливе життя, сповнене труднощів і сліз, і радості. Багатими не стали, заначок не наробили, є де жити, є що поїсти, є що вдягнути, і є крихітна заначка на літній відпочинок у моря дикунами.

І, дивлячись на їх фотографії, привезені з чергового курортного сезону, починаєш розуміти, що життя – така штука, де старість – це не вік, а стан душі. І на цих фотографіях немає місця старості. «Дівчатка» сидять то верхом, то на шиї у чергового негра «фото на памят». І дівчатка щасливі, і дівчатка пустотливі, і злегка п’яні. І неважливо, що у дівчаток вже є внуки, і деякі з онуків вже ходять в школу.

Є у мене ще й бабуся. Їй 88 років. Живе бабуся одна, як і багато наших бабусі. У бабусі є сусідка, і за сумісництвом подруга. Їй 92. І є у них ще одна подруга – в тому ж під’їзді, поверхом вище. Їй теж глибоко за 80, і, так як ходить з працею, то періодично юзає інвалідне крісло.

Ви думаєте, це – старість? Я доведу вам зворотнє. Далі – зі слів моєї бабусі.

Сиджу я, каже, дивлюся телевізор, якусь дурницю. Стукає сусідка. Чуєш, каже, Василівна, пішли наверх до Олександри, святкувати, день наpoдження у неї сьогодні. А то, кажу, пішли.

Мене, говорить, як наймолодшу, відправили в ларьок за гoрiлкою. Піднялися ми до Олександри, привітали, обчмокали в щоки, вирішили розлити. А розлити нікуди – ні чарок. І закуси немає. Ну Ильнішна каже – гайда до мене. І ось, затягуємо ми  Ильнішну в її коляску, сяк-так через поріг, з мaтюкaми в ліфт, спускаємося поверхом нижче.

Заходимо, сідаємо, розливаємо, закусь зрозуміли, телевізор включили, почали дівочі розмови за життя. До кінця пляшки зчепилися мовами, мало не до бiйки, благо, мудрість взяла своє, помирилися, розплакалися, обнялися і давай пісні співати, молодість згадувати, вiйну. Насилу, каже, пам’ятаю, як  додому проводжали, в ліфт її заштовхували, відвезли, на ліжко поклали.

Самі на ногах ледве стоїмо, зате щасливі, від пісень охриплі, сукні пом’яті, морди червоні, але щастя – повні штани, аж відчуваю, як помолодшали. Прийшла я додому і спати брязнула, майже добу спала. Вранці здзвонилася з дівчатами – всі живі, здорові, і голова не болить. Посміялися над собою, і далі, сидимо кожна у себе, телевізор дивимося. Усякий непотріб по телевізору йде, не те що раніше.

Мені зараз самій йде четвертий десяток. І дивлячись на своїх старших «дівчаток», хочеться радіти за них. І старості я не боюся. Адже старість – це не вік, а стан душі. І щастя твоє не залежить ні від віку, ні від зморшок, ні від достатку, ні від супутника життя, хіба що від здоров’я – трохи залежить. Адже щастя – воно всередині тебе, а не зовні.

Любіть себе, дівчатка. В будь-якому віці. Пишаєтеся своїм віком. Своєю мудрістю. Своїм досвідом. Ви світитеся від щастя. І вже які тут, нaхрeн, гусячі лапки …

facebook