Баба Євка сиділа на лавці біля свого будинку, а точніше, біля будинку своєї пасербиці. Сонечко високо піднялося, і все більше припікало. Всі були в полі, адже розпочалися жнива.
Своїми зашкарублими спрацьованими руками, вона лущила квасолю на борщ. І, оскільки залишилася вдома сама, сидячи за цією роботою, згадувала своє нелегке життя – повоєнні роки, голод, після якого в селі майже нікого не залишилося. Єва в 9 років стала круглою сиротою: батька не стало на фронті, мама і молодша сестра невдовзі теж відійшли, через недугу. Близької рідні дівчина не знала. Її взяла до себе жити сусідка, яка втратила чоловіка і двох синів. Мама Дуся, як називала її Єва, була доброю. Ніколи не дорікнула чужій, так би мовити, дитині. Вона важко працювала в колгоспі за трудодні, за кусень хліба. Як би їй не було важко, вона і жартувала, і співала пісні, і допомагала Єві з навчанням. Мама Дуся лагідно називала її – доцею.
Минали роки. Єва виросла гарною дівчиною, вивчилася на ветеринара і працювала в колгоспі за спеціальністю. За нею увивалися хлопці, а подруги заздрили. Єва ж любила лише Федька. Хлопець був статним, симпатичним та кремезним. Працював трактористом. А Федько кохав іншу дівчину, яка приїхала в їхнє село працювати вчителем. Коли вони одружилися, Єва пішла працювати в сусідній колгосп: подалі від Федька, від нерозділеного кохання. Заміж йти не хотіла, хоч і пропонували. Мама просила не тягнути із заміжжям, їй кортіло побавити онуків. Та Єва не поспішала. Вона кохала того, котрий навіть не здогадувався про її кохання. Минуло чотири роки. Федько щасливо жив зі своєю дружиною, виховував двох донечок. Єва і надалі працювала в сусідньому колгоспі. Життя ніби йшло повз неї: робота, дім, робота… Роки не милують нікого. Ось і мамі Дусі важче стало поратися по господарству. Усе просила доньку, щоб не тягнула із заміжжям. Скоро 27 років, а вона ще в дівках сидить!
Розпочалася косовиця. Єва узяла відпустку, щоб допомогти матері заготовити на зиму сіна. Але, як на зло, пішов дощ і перебив усю роботу. Вони сиділи на кухні і розмовляли.
– Мамо, а чому ви не вийшли заміж? – запитала Єва. – Чому ви залишилися самі?
– Ти запитуєш, чому? – відказала жінка. – Розумієш, після війни чоловіків і молодим жінкам не вистачало. А я кохала свого Степана, і діток мала, та пpоклята вiйна та хвоpoба забрали їх у мене. Й не хотіла я більше того заміжжя. А найголовніше, що ти у мене є!
Вона пригорнула доньку до грудей, витерла пекучу сльозу зі свого поораного зморшками обличчя. Розмовляли про все, згадували прожиті роки. На ранок лиха звістка облетіла село: Марію, Федькову дружину, вдapила блискавка, коли вона пішла на пасовисько забирати теля. Чоловік ходив сам не свій. Горе підкосило його. Тільки доньки тримали його на цьому світі. В селі жаліли його, допомагали, хто чим міг. Залишитися самому з малими дітьми на руках, це не легко.
Згодом весняні турботи знову покликали людей у поле. Мама Дуся часто хвоpіла, Єва повернулася до села, пішла працювати в колгосп. І робота поруч, і мамі догляд та допомога. На дворі загавкав собака. В двері постукали.
– Заходьте, не замкнено! – гукнула Єва.
На порозі стояв Федір. Єва зашарілася, не знала, що й сказати. Мама Дуся запросила гостя до столу, щоб разом повечеряти. Не відмовився. Сів за стіл, поглянув на Єву, яка ставила вечерю.
– Тітко Дуню, я прийшов просити, щоб ви віддали за мене свою доньку. Розумію, що моя кандидатура – не найкращий варіант для Єви, та ще й з двома малими дітками… Та кращої пари та мами моїм дітям годі й знайти. Ви подумайте, поговоріть, а я завтра зайду за відповіддю.
– А чого в мене питати? – відповіла мама Дуся. – Ось Єва! В неї запитуй! Якщо ти їй до серця, не буду заперечувати. Ти що скажеш, доню?
Єва стояла, мов вкопана. Не так вона уявляла собі запрошення вийти заміж за того, кого кохала все своє життя. Та дала згоду бути йому вірною дружиною, а дітям, хоча й не рідною, але люблячою мамою.
Жили вони добре, в коханні. Виховували доньок. Бог дав їм ще одну донечку. Єва добре пам’ятала настанову мами Дусі: любити дівчаток Федора і Марії, як своїх рідних, допомагати в усьому. І вона любила їх однаково, не поділяючи на своїх та чужих. А Федір був не тільки люблячим батьком, чоловіком, а й добрим господарем. Робота кипіла в його руках. Будували новий дім. Дітки вже й до школи пішли. Жили не бідно, важко працювали, щоб їхні діти мали все. Лише за єдиним жалкувала Єва – що мама Дуся пішла від них у далекий світ, з якого немає вороття. Два роки вона ще прожила після весілля доньки, дочекалася онуки, побавилася зі старшенькими доньками Федора, й пішла… Перед тим, як відійти у засвіти, розповіла Єві правду про той день, коли Федір приходив свататися. Мама Дуся сиділа під виноградом, кришила в тацю яблука для варення.
– Доброго вам дня, тьотю Дусю.
– І тобі теж, Федю.
– Як поживаєте? Коли вже свою Єву заміж віддасте?
– А ти сватай, то й віддам.
– Та ви що, смієтеся? Хто ж за мене, вдівця з двома дітками, піде?
– От ти, хлопче, сліпий! Та Єва давно тебе кохає, ось тільки мені й зізналася. А я ж її гонила, щоб заміж йшла. І обрати було з кого, а вона вперлася: нізащо, мовляв, не має такого, щоб серце полонив. А виявляється, лише тебе і кохає.
– Вона мені завжди подобалася. Але ж до мене ставилася байдуже, не звертала уваги. Ось тоді я й посватав Марію…
Чоловік про щось замислився.
– Ну, про що думаєш, хлопче?
– Я хочу запитати у вас дозволу, щоб посватати вашу Єву.
– А що тут питати? Подобається, підходить діткам за матір? Приходь!..
Єва була вдячна мамі Дусі, адже завдяки їй вона стала щасливою. Мама була їй не тільки матір’ю, але й вірною подругою.
Повиростали доньки. Повиходили заміж. Старша, Ольга, з сім’єю живе під Києвом. Уже й онуків троє подарувала. Наймолодша, спільна донька, Надя, живе з чоловіком на його батьківщині, в Польщі. А Єва, відтоді, як не стало Федора, живе в середньої доньки, Валентини. Свій дім баба Євка віддала онуку Андрію, коли той одружився. Вона не шкодує про таке рішення, бо твердо знає, що її доньки, яких вона любить понад усе в світі, не залишать її одну на схилі літ.
Автор – Людмила КОРНІЙЧУК.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.
Фото – ілюстративне(pixabay.com).
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
