Ще в молодості Юрій пристрастився до чарки. Тяга до “зеленого змія” не залишила його і після одруження. За наполяганням дружини він почав шукати вихід: пив відвари спеціальних трав, приймав пігулки, навіть їздив до ”знахарки”, яка зцілювала замовляннями. Однак нічого не допомагало.
Хочеться випити – і все тут! А без чарки Юрію жити було просто ”нудно”.
Постійні непорозуміння в сім’ї, часом доходили до краю, а також те, що більшу частину зарплати Брый витрачав на чарку, і все це змусило дружину подати на розлучення. Залишившись один, він пустився берега з ще більшою силою. Згодом його звільнили з роботи. У пошуках грошей він почав продавати свої меблі, одяг…
Якось вранці, прокинувшись з важкою головою після чергової вечірньої гулянки, він кинувся до пляшки, але та виявилася порожньою. Озирнувся: з меблів залишилися табуретка і стіл, з продуктів – цвіла кірка хліба. В який уже раз огорнув відчай. І він вийшов на вулицю.
У пошуках порожніх пляшок обстежив смітники біля приватних будинків – безрезультатно. А коли заглянув в сміттєвий бак біля універмагу, мало не підстрибнув від несподіванки: цілий контейнер скляного посуду!.. В декілька заходів здав її, сто двадцять гривень. ”Це ж ціла півлітра і на закуску залишиться!” – солодко засмоктало у нього під ложечкою. І, не зволікаючи ні секунди, він поспішив в найближчий продуктовий магазин.
А біля його дверей побачив хлопчика років десяти в пошарпаній одежинці і з простягнутою рукою.
Забарився на крок.
– Дядьку, я дуже їсти хочу, – заголосив хлопчина, дивлячись на Юрія.
– А батьки твої де?
– Мамуся давно хворіє, зараз їй погано дуже!
– Що з рукою? – він помітив на другій долоні хлопчаки рвану рану.
– Об цвях порізав…
Юрій хотів було ще з ним поговорити; однак спрага випити у нього була така сильна, що, сунувши в кишеню бідолахи дріб’язок, він увійшов в магазин.
Побачивши пляшки з заповітної рідиною, що рядами стоять, проковтнув слину. Та тільки-но простягнув продавцеві гроші, перед його очима виник страдницький погляд хлопчика.
”На ті копійки, що я йому дав, він не зможе купити навіть хліба”, – подумав Юрій.
І раптом ноги самі понесли його в сусідній відділ, де він взяв здобну булку, кілька сосисок і пляшку лимонаду. Потім знову підійшов було до вітрини з випивкою, щоб на решту грошей купити хоча б ”чвертку”; проте, подумавши про долоню пацана, в відділі ліків придбав все необхідне – пляшечку йоду, вату, бинт; а згадавши бліде, виснажене обличчя дитини – ще й плитку гематогену…
Вони відійшли в сквер неподалік і сіли на лавку. Хлопчисько накинувся на їжу з неприхованою жадністю…
Потім Юрій обробив рану на його руці. А з розмови з Сашком дізнався, що його батько ніколи з ними не жив, тепер у того десь далеко своя сім’я; що крім матері, що ніде останнім часом не працює, а тепер і серйозно нездужає, у Саші з рідних нікого немає; що сам він уже близько року не ходить в школу, оскільки грошей немає не тільки на одяг і підручники, але навіть на харчування.
Юрій віддав пацану ”тридцятку”, що залишилася у нього і сказав:
– Купиш молока і даси мамі – може, поп’є. А завтра приходь сюди в цей же час, що-небудь придумаємо…
– Спасибі, дядечку, – тихо заплакав, хлопчисько припавши до нього.
Юрій ласкаво погладив його по маківці, і раптом у нього самого по щоці покотилася сльоза. Він раптово відчув у середині щось тепле. І зрозумів, що в його житті з’явився сенс, незрівнянно чистіший і прекрасніший за бажання перехилити чарчину. Він чітко побачив, що в порівнянні з турботою про цю нещасну дитину, всі мирські задоволення – нікчемні. Він відчув у своїй давно огрубілій душі ЛЮБОВ – це неземне, нескінченно-радісне і велике почуття, геть витісняють з серця все бридке і низьке.
І хоча Юрій поки не розумів, що буде робити далі, він ясно усвідомив, що до свого колишнього життя не повернеться ніколи…
Автор: Володимир Кузін.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.