Тому не дивно, що мій прихід в життя її тата, вона сприйняла не дуже добре. Проте, вертатися до матері вона не хотіла, адже та була доволі сторога і Настя мала певні обов’язки по відношенню до маленького братика, який щойно з’явився на світ.
А у батька набагато спокійніше, тим більше, що я їй ніяких претензій щодо навчання чи виховання не робила. Це не моя робота, виховувати чужу дитину.
Ми їли всі разом, Юрко купляв Насті речі, які їй були необхідні, оплачував літні табори та гуртки. Я ніяким чином цьому не заперечувала, адже це його дитина.
Настя була навчена, що вона миє за собою тарілку та допомагає мені з прибиранням, чим старшою вона ставала, тим до більшої роботи я її залучала. Так вона допомагала мені готувати їсти: чистила, терла, помішувала, могла піти в магазин, коли я забула щось купити.
Коли ж ми дізналися, що у нас буде дитина, то Настя сказала, що буде мені допомагати з малюком. Я їй була дуже вдячна, бо погойдати колиску, коли дитина спить, то дуже цінно, коли ти нарешті потрапляєш в душ за три дні.
Вона могла мені подати підгузки, підігріти суміш чи постояти біля коляски, коли я забігаю за чимось в магазин.
Коли ж Стасик підростав, то Настя вже могла з ним гратися, забирала з садка і навіть могла нам підігріти вечерю з чоловіком.
За це ми її винагороджували тим, чим вона сама бажала – новий телефон, одяг, ноутбук.
Я всім розповідала, що у мене двоє дітей, бо Настя мені за доньку і всім розказувала, як я мудро все влаштувала і змогла встановити контакт з дитиною чоловіка.
До мене подруги йшли за порадами і давали мій номер телефону своїм друзям, хто має проблеми з вихованням пасербиць.
Настя поступила на платне відділення і ми його оплачували повністю, хоч вона має ще матір. Але чоловік мав матеріальну змогу і я не заперечувала, щоб ми витратили гроші на неї. Я ж кажу – робила для неї те, що й для рідної дитини.
Заміж Настю ми видавали також покривши половину витрат на рівні з женихом. А мати її тільки гарні тости говорила та хустинкою очі промокала від розчулення.
Вже Настя живе своїм життям і я перебуваю в ілюзії того, що вона мені як рідна. Допоки не зустрілася зі свахою!
– Казала мені Настя, що ви її тримали добре в руках, що вона з самого малку те й робить, що у вашій хаті за наймичку, миє та прибирає, сина вашого няньчила і дитинства у неї не було ніякого. Вона вам того в очі сказати не може, бо надто вразлива. Але я вам кажу, що ви гнила людина!
Я дар мови втратила! Та в мене син так само і посуд за собою миє, в кімнаті своїй прибирає і я його теж маю за служку? Він і в магазин піде зі списком і все купить, їсти собі приготує, одяг знає, що має бути чистим і може хіба попросити, щоб я сорочку попрасувала, бо йому не дуже вдається.
Мені в голові не вкладається, що людина їла з тобою, пила з тобою роки, казала, що любить і поважає, а потім отак обертається і поза очі розповідає отакі байки про тебе!
Тепер от не знаю чи казати чоловікові про це чи ні. З одного боку, він має знати, яка його дочка нам вдячна, але з іншого боку, я знаю, що його це дуже вразить. А я цього найбільше не хочу, щоб мої рідні відчули те, що відчула я після розмови зі свахою.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
