Все життя я гонилася за тим аби у мене все було краще, ніж у інших, а в результаті лишилася сама. І справа не втому, що в мене такий характер, я просто була так вихована.
З самого ранку мама будила тата словами:
– Ти подивися, Василь вже встав та косить, а ти вилежуєшся…
– Подивися, Василь паркан новий кладе…
– Подивися, Василь хату утеплює, а ти вилежуєшся!
В результаті тато пішов з часом до іншої жінки. Вона його задобрила, коли він був на заробітках, сказала, що такого працьовитого чоловіка ще треба пошукати. Маму це найбільше зачепило, адже тато не проминув їй це сказати:
– Бачиш, для тебе все життя був лежебока, а для неї я найкращий робітник!
Коли я виходила заміж, то в нас на подвір’ї не бо ні паркану, ні хати гарної, мама не мала надії і на зятя, бо казала, що я вибрала копію свого батька.
Євген і справді був спокійним чоловіком, довго думав перед тим, як щось зробити, тому мама не мала спокою, як бачила, як він над чимось думає.
Я не мала іншого виходу, як поїхати на заробітки і залишити на чоловіка дітей та маму.
З часом у нас і паркан був кращий, ніж у сусіда, хата вища, ніж у сусіда, діти мої була одягнені краще, ніж у сусіда, але я все одно не мала спокою. Мені здавалося, що чоловік мій не такий як треба і діти мало мені вдячні та й вчаться не так успішно, як сусідські. Мати моя тільки підживлювала мої думки і казала, що долю я собі зав’язала такою сім’єю.
І стала я поглядати на інших чоловіків, а вони на мене.
Яким же був Роман гарним, що очей не можна було від нього відвести і такого точно ніхто навколо не має, лише я, ще й молодший за мене.
Я так захопилася, що й не одразу зрозуміла, про що мені чоловік говорить.
– Євгене, я тут працюю, а ти там біля дітей сидиш і мені претензії висловлюєш?, – казала я йому.
Я справді була певна, що ніхто нічого не знає, що я роблю тут, на чужині.
Коли вернулася додому, то Євгена не було, пішов до матері.
– Тобі ще краще буде, – казала мама, – на один рот менше.
Далі діти пішли вчитися, тільки за грошима до мене заглядали, а далі почали казати, що я їх все життя критикувала.
– Та коли таке було?, – кажу їм я.
– Та завжди, у Тоні оцінки кращі, Матвій швидше бігає, – кажуть якісь дурниці вони.
А далі більше, Роман мене покинув, хоч я на нього купу грошей витратила, на подарунки та розваги. І я на цьому фоні дістала нерви та злягла. Мама мене ледве виходила.
Встала я з ліжка, а мій паркан потріскав і похилився, хата пліснявіє, діти не приїздять до мене, хоч знали, яка я була, Євген має нову жінку і щасливий.
Одна я з мамою лишилася.
– Нічого, зараз купу пар порозходилися, – каже вона мені, – то зараз таке у кожного, про нас мало хто говорить.
Втішила, так втішила.
А знаєте, що я думаю? Що про мене ніхто й не говорить, комусь я треба зі своїми помилками, то лиш я собі думала, що як буду мати те чи інше, то всі про мене будуть говорити та мене сильно шанувати.
І хоч я багато що усвідомила, але ж я не змінилася кардинально. Невже я знову буду танцювати на тих самих граблях?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
