fbpx

З кухні долинав смачнючий аромат майбутнього плову. Надя була дуже здивована. Її рідні поводили себе якось дивно. Ще в коридорі вона почула, що працювала пральна машинка і помітила, що вдома чисто і ніде не валяються зайві речі. Випраний одяг був обережно складений на прасувальній дошці

Надія поспішала після роботи додому, несучи важкі сумки з продуктами. В голові вихором проносилися думки про те, що приготувати на вечерю і що потрібно встигнути зробити вдома. У родині все трималося на її тендітних плечах, в побуті на чоловіка розраховувати не доводилося, спасибі йому й за те, що гроші додому приносить.

— Ой, мамо! — Раптом скрикнула Надя і здійнявши руки з сумками вона послизнулася і приземлилася на спину. Жінка не помітила льоду під снігом. Продукти розлетілися недалеко від неї, вона лежала вдивляючись в похмуре зимове небо і жодна думка не відвідала її в цю хвилину.

— Мила, щось не так? — Почула вона раптом теплий і турботливий голос бабусі, яка нахилилася до неї.
Надя заворушила руками і ногами, почовгала спиною.

— Та ніби нічого, — відповіла вона і перевернувшись на бік, почала підніматися.

Літня жінка жваво збирала продукти, які повилітали з Надиної сумки під час такого піруету.

— Ой! — Знову скрикнула Надя, — на ногу не можу наступати, схоже я потягнула якийсь м’яз.

Бабуся підійшла до неї і простягнула свою руку допомоги.

— Мила, ось мій під’їзд, я живу на першому поверсі, ходи зі мною, потрібно прикласти холод на те місце. Миколо, допоможи, синку.

Вона покликала перехожого, молодого чоловіка, попросила взяти сумки з продуктами і допомогти занести до неї додому.

Все відбувалося так швидко, що Надя навіть не встигла отямитися, як опинилася в гостях у цієї милої бабусі.
Та допомогла їй роздягнутися і дійти до кухні. Дістала з морозилки замерзлу курку і притулила її до ноги. Поставила грітися чайник і дістала якесь ароматне варення.

Надія озирнулася на всі боки. У будинку панувала чистота, серед горщиків з квітами на широкому підвіконні вона помітила кішку, яка згорнулася калачиком і мирно сопіла. Надя відчула себе, як вдома, тут було тихо і спокійно, а найголовніше про неї дбали з материнською теплотою.

— Як тебе звати, мила, — мимохідь запитала бабуся.

— Надя, — відповіла жінка і влаштувалася зручніше на м’якому стільці. — А як вас звати?

— Можеш називати мене просто бабусею Зоєю, — посміхнулася літня жінка і налила їй чаю.

— Спасибі Вам, що не пройшли повз.

— Як же ж я могла. Я тебе помітила ще здалеку, подумала, куди ж ти так сильно поспішаєш і нічого навколо себе не помічаєш, так можна і послизнутися, ще з обіду лід припорошило снігом і всі заклопотані перехожі ковзалися. Додому мабуть поспішала?

— Так, продуктів купила і думала, що ж мені приготувати, які справи вдома потрібно буде зробити, які ж оцінки діти отримали у школі і скільки з уроками провозитися.

— А як же чоловік? — Тихенько запитала бабуся Зоя.

— А чоловік приходить з роботи пізно і дуже втомлений, повечеряє і відразу спати.

— А як же ти, захекалася мабуть в цій круговерті? Кожному по шматочку від себе роздала, а собі, мила, що ж ти залишила?

Надя замислилася, адже і справді. Діти забирають найбільші шматочки, мама завжди щось вимагає і чоловік не пасе задніх, на роботі начальник просить працювати довше, ніж передбачалося, теж виходить відриває від неї шматочок.

То ось звідки у неї ця порожнеча всередині, вона нібито всім потрібна, а щасливою себе взагалі не відчуває.

Їх бесіда текла тонкою цівкою і немов жива вода вливалася в Надієну пересохлу річку. Вона сиділа на кухні у незнайомої бабусі, але відчувала себе дуже щасливою. Про неї вперше за багато років хтось дбав і уважно її слухав. А Надя все говорила і говорила, старенька тільки й встигала підливати їй теплого чаю.

Минуло кілька годин як Надя подивилася на годинник, жваво схопилася і зловила себе на думці, що нога зовсім не болить.

— А нога пройшла. Бабусю Зоє, спасибі Вам за все, мені вже час бігти, бо вдома всі голодні і справ повно.
Вона почала швидко одягатися.

— Заходь, мила, я буду дуже рада знову тебе бачити, — бабуся обійняла її на прощання.

Надія захекавшись забігла до хати. Повела носом і відчула, як з кухні пахне чимось смачненьким.

— Мама прийшла, — вибігли діти. Чоловік підхопив сумки і відніс на кухню. — А ми тут з татом готуємо плов.
Надя здивовано підняла брови. Роздяглася і пройшла на кухню. Там і справді повним ходом йшло приготування.

— Нас сьогодні відпустили раніше, і я подумав, що давно нічого не готував. Вирішив перевірити, чи не втратив свої навики і приготувати плов, — чоловік обійняв Надію і поцілував у щічку.

Надя була дуже здивована. Її рідні поводили себе якось дивно. Ще в коридорі вона почула, що працювала пральна машинка і помітила, що вдома чисто і ніде не валяються зайві речі. Випраний одяг був обережно складений на прасувальній дошці.

— Оце так сюрприз, — плеснула Надія в долоні, зайшовши у вітальню і побачивши чистий килим. — Коли ж ви все встигли?

— А хіба ж це займає багато часу? — Махнув рукою син. — Я пилососив, Марійка прибирала розкидані речі і складала їх на свої місця.

Хлопчик мав рацію, коли всі працюють злагоджено, часу на прибирання йде набагато менше.

Через пів години вони влаштувалися на кухні в очікуванні смачного плову. Надя згадала, як чоловік раніше часто його готував, він у нього виходив просто пальчики оближеш.

В ту ж ніч вона довго не могла заснути. Надія вперше за довгий час відчувала, що її люблять. Кожен з її родини повернув їй ті шматочки, які колись забрав. І у неї всередині нарешті запанувала гармонія.

«Ось так правильно, ось так і повинно бути» — подумала Надія і солодко заснула.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page