Я розлучена вже понад два роки, мені зараз 30, є син, йому 9. На даний час син живе з батьками чоловіка, сам хоче там жити, вони з бабусею та дідусем дуже близькі.
Живе у них все літо, канікули, вихідні. Просить в мене взагалі до них переїхати назовсім.
Колишній чоловік у вічних роз’їздах, я теж працюю. Мабуть, там дитини просто отримує більше уваги. Я не знаю, чи варто його відпускати, але з ким не розпочну цю розмову, всі мене засуджують – як можна кинути ось так свою дитину?
Сестра мене взагалі соромить, каже:
– Ти що на побачення хочеш бігати? Дитина, коли виросте дякую тобі точно не скаже, вже зараз від тебе тікає тому що уваги малому зовсім не приділяєш, а ти і рада його збагрити.
Так це неприємно слухати.
Я взагалі працюю і забезпечую нас з дитиною всім необхідним, від чоловіка допомога мінімальна.
Читайте також: Мама мені гроші тільки в борг дає. За кожнісіньку гривню нагадує, хоч сама дуже непогано живе
Чому ніхто не засуджує його за те, що він практично не бачиться з дитиною, а якщо я дозволю сину жити у рідних бабусі з дідусем, то я погана?