fbpx
Історії з життя
З подарунками Олег не заморочується. Він каже: купи сама, що хочеш. І це дістає. Бо вона ніколи не купить те, що хоче! Вона купить щось гарне, яке би колись пригодилося і колись би принесло їй радість. Вона тішиться зараз, що в майбутньому подякує собі за таке розумне вкладення

“Як ти собі це уявляєш?

– Ти серйозно? Точно без цієї недолугої фрази. Невже не можна хоч раз в рік почухати де треба і зробити щось приємне людині, яку любиш?

– Тобі неможливо вгодити!!!

– А ти пробував?

– Колись пробував і отримав лише критику!

– Це було десять років тому!!!

– Я все одну пам’ятаю!

– Добре, що ти хоч щось пам’ятаєш!

– А ти не можеш нічого забути!

– Як можна забути відверте нехтування моїми потребами?

– А ти сама знаєш, чого хочеш?!

Пауза.

– Не знаю!

– А звідки я маю знати?

– Ти маєш мене розуміти і передбачити мої захцянки ще до того, як вони виникнуть! Ти мене зовсім не знаєш!

– А ти мене знаєш?

– Що там знати: добре їсти, добре спати.

Пауза.

Це Надія прокручувала уявний діалог з чоловіком перед кожним днем народження. Він би таки мав відбутися за ці десять років, бо з подарунками Олег не заморочується. Він каже: купи сама, що хочеш. І це дістає. Бо вона ніколи не купить те, що хоче! Вона купить щось гарне, яке би колись пригодилося і колись би принесло їй радість. Вона тішиться зараз, що в майбутньому подякує собі за таке розумне вкладення, і це про будь-що. Наприклад, вона купила крутезні дорогі ботильйони, але не ходить в них, бо: вони трохи завеликі і її болить нога від такої високої платформи. Чи розуміла вона, що вони завеликі – так, що не її підйом – так!

Але вони були такі гарні, що вона вирішила зробити те, що каже її єство. А єство просто сичало: «Моє… моє золотцееее…». І вона купила, щиро себе переконуючи, що одного дня, нога трошки виросте чи розшириться (більше реалістично) і вона полетить у них… Вона ж Надія!

Або купила дуже класну і дорогу шубу. Вона висить для особливого випадку, бо пуховик набагато зручніший. Але настане той момент, коли вона вдіне цю шубу і всі озиратимуться, яка ж вишукана пані іде… Вона дуже сподівається, що за нею не ганятиметься Грета аби облити якоюсь фарбою, як винищувачку бідних звіряток…

Одним словом, Надя купляла щось абсолютно марнотратне і відносно потрібне. Часто, не знаючи чого вона хоче, вона погоджувалася на новий телефон чи парфуми, чи білизну. Подарунки змінювалися в відсотковому співвідношенні до практичності, але всі вони забувалися… А вона хотіла чогось незабутнього!

Чоловік питає її чого вона хоче. Боже мій, вона хоче повернути десять років назад, або волосся без сивини, чи хоче накладні вії, чи татуювання… Але ж ми реалісти? Тому вона точно хоче радіти від подарунка. Тому давай, чоловіченьку любий, працюй від зворотного. Чого вона точно не хоче? Молодець! Слів про «купи собі сама».

Далі Надія задумується, що часто говорить йому, як остогидли їй ті готування на свята. А він запропонує піти в ресторан. Точно, так і буде. Тоді треба подивитися до чого підійдуть ботильйони… Ні до чого!!!! Тоді жовта сукня, але яке взуття? Яка там буде погода? Дощ. Дякую! До дощу є ботильйони, але нема сукні! Як вона ненавидить ходити по магазинах і міряти сукні, тоді виявляється, що треба сідати на дієту, при чому давно. І як її Олег любить таку? Чи встигне вона з манікюром? Треба зробити ще й зачіску, щоб бути гарною. Так, на зачіску, на середу. Тільки зачіску чи ще й фарбування? Господи, скільки сивини відросло?! Вона стара!!! Макіяж? Так, щоб не було видно жодного прищика і шкіра сяяла. З прищиками не проблема, а от зморшки треба приховати. Звідки стільки зморщок, вона ж ще молода! Неминуча спадковість!..
Вона нікуди не піде і хай попробує їй тільки запропонувати!

Надія трохи віддихується від власних думок. Йде випити води. Ну і що, що день народження? Не кругла ж дата. Стане з нього і кави зранку з улюбленими маскарпоне.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page