Заміжня чотири роки, два з них у відпустці по догляду за сином. Дитина ще зовсім маленька, але я вже подумую виходити на роботу, тому що чоловік нас практично не забезпечує. При цьому він працює, прийнятно отримує, але не вважає за потрібне витрачати на нас з сином гроші. Дає якісь копійки на найнеобхідніше, і викручуйтеся, як хочете.
Я вже втомилася жити в режимі постійної економії – це неймовірно важко. Особливо, коли виходиш з дитиною на вулицю, і вона починає щось клянчити, а це виходить за рамки нашого бюджету. Почуваюся приживалкою, коли кожен раз змушена просити гроші чи звітувати про витрати. Буває таке, що сидимо цілий день без молока і фруктів, тому що наш тато забув з ранку залишити необхідну суму.
Чоловік і раніше був скнарою, але ж не до такої міри. Схоже, він не розраховував, що так скоро стане батьком і був не готовий до таких витрат. Коли ми познайомилися, я працювала і сама себе забезпечувала. З появою дитини в родині витрати збільшилися в рази, і грошей стало не вистачати. Але замість того, щоб переглянути СВІЙ спосіб життя або знайти підробіток, чоловік вирішив економити на нас з сином.
Сам він як і раніше відвідує тренажерний зал, по суботах ходить з друзями в лазню і не збирається відмовлятися від своїх звичок.
Здогадуюся, що про свою зовнішність він так піклується не тільки заради себе і, можливо, є якась жінка, на яку йде частина його доходу. Ось я і подумала – може мені взагалі розлучитися і офіційно отримувати витрати на дитину? Хіба це не краще, ніж щоразу просити подачку і почуватися бідною родичкою?
Наталя, 27 років.
Фото – ілюстративне.
